Розділ 2 Марта

Я була на своєму робочому місці, коли в офіс вихором увірвався Макс, пройшовши повз мене швидким кроком.

- З'єднай мене з містом, - наказав він на ходу, потім зник у своєму кабінеті, зачинивши за собою двері.

Я важко перевела подих, не одразу усвідомивши, що на кілька секунд якийсь спазм перехопив горло. Що це було? Почуття провини і страху? Щось на кшталт цього, з тугою подумала я. Я боялася, що, тільки глянувши на мене, Макс одразу зрозуміє, у чому річ, а він навіть не подивився в мій бік.

Нічого дивного, сказала я собі, натискаючи на кнопку комутатора, що стояв на столі. Його звичайна манера, він завжди такий - це я змінилася відтоді, як ми розлучилися сьогодні вранці. Я відкинулася на спинку стільця, очі затуманилися сльозами, на обличчі відбилася сумна покірність. Якби тільки він не був таким різким, вимогливим, вічно чимось зайнятим...

Напевно, працює зараз над контрактом, телефонує підрядникам, домовляється про великі замовлення. Перші вирішальні кроки Макс завжди робить сам, щоб підстьобнути партнерів: тоді вони починають як слід ворушитися. Тільки потім він передає справи підлеглим, а сам із головою поринає в нові плани.

Різко задзвонив комутатор. Я здригнулася, не відразу отямившись від своїх думок.

- Так, Макс?

- Підійди-но сюди, швиденько, - сказав він і одразу поклав слухавку.

Я зібралася з духом, постаралася надати обличчю безтурботного виразу, взяла блокнот і попрямувала до нього в кабінет.

Макс переодягнувся - як і збирався вранці. Я повільно перетнула кімнату і сіла навпроти нього. Темний костюм у тонку білу смужку був дуже йому пасував, надаючи особливої значущості його худорлявій м'язистій фігурі, біла сорочка гарно відтіняла смагляву шкіру. Увесь його акуратний, доглянутий вигляд свідчив про розмірене, впорядковане життя, що гладко котиться прямими рейками, - все зайве він безжально відкидав.

У мене під серцем твоя дитина. Макс, сказала я про себе. У мене буде твоя дитина.

На очі знову навернулися сльози, і я швидко заморгала, намагаючись їх відігнати.

Зовсім не володію собою, подумала я і низько опустила голову, ніби розглядаючи блокнот у себе на колінах, обтягнутих чорною вовняною тканиною ділового костюма.

- То ти бачилася зі своєю подругою?

- З якою?.. - Звук його голосу застав зненацька - мені здавалося, що Макс цілковито поглинений своїми паперами. Спокійно, Марто, сказала я собі. Так можна зовсім розкваситися, на кшталт дівчини з тієї пісеньки в кафе. - Так, бачилася, ми зайшли в бістро недалеко від Соборної площі.

Але Макс не слухав мене - він уважно читав виразний текст на сторінках, що лежали перед ним. Та й запитав він просто так, із ввічливості. Усе, що пов'язано зі мною, його не особливо цікавить, хіба тільки ліжко...

Не будь цинічною, Марто, зупинила я себе. На тебе це зовсім не схоже. Чим ти займаєшся? Стоїш тут, обманюєш його, а сама ж любиш його... і ненавидиш! Найсумніше, що він узагалі ні про що не здогадується!

- Ти готова? - Макс глянув на мене і мимоволі насупився, помітивши страдницький вираз на обличчі. Він напевно подумав, що зараз перед ним зовсім не та дівчина, яку звик бачити в цей час дня. - У шести примірниках, - сказав він, передаючи мені зі столу стос паперів. - На ім'я... - наш діловий день набирав швидкість.

Лише о п'ятій годині ми дозволили собі перепочити, а до цього обидва, кожен на своєму місці, працювали, ні на що не відволікаючись. Завдання вимогливого Макса змусили мене забути на якийсь час свої проблеми. Але блідість, мабуть, усе ще вкривала щоки, тож Макс, вийшовши зі свого кабінету, зупинився біля мого столу й уважно подивився на мене. 

- Марто, як ти почуваєшся? - Кісточками пальців він сперся на стіл, трохи нахилив чорняву голову і зазирнув мені в обличчя.

Якби на душі в мене не шкребли кішки, я була б безмежно вдячна йому за увагу. Натомість на обличчі з'явилася удавана, навіть трохи зухвала посмішка.

- Зі мною все гаразд, - збрехала я і для більшої переконливості посміхнулася ще ширше. - Просто день сьогодні якийсь важкий... Скоріше б додому, я б лягла раніше.

Він хмурився - у своїй звичній манері, але в очах його світилася ніжність, і в мене защеміло серце - захотілося пригорнутися до нього всім тілом: адже я кохала його, і найменша його ласка перевертала все моє єство.

- Марто, ти красуня, - прошепотів він, а потім несподівано простягнув руку і ласкаво погладив мене по щоці. - Марто, мені здається, я... - Тут він замовк, і я відчула, як напружилися його пальці, але він одразу ж відвів руку, випростався, з якимось дивним новим виразом, - здавалося, він ледве тримає себе в руках.

Дуже буду вдячна за ваші коментарі та лайки. І не забувайте додати книгу в бібліотеку, якщо вона вас зацікавила.