1.2

- Ну... О першій годині, напевно...

- Отже, о першій. Хоча ні, - поправився він, - я й сам прийду тільки о другій. Потрібно буде сказати Ніні, щоб вона підмінила тебе. - Макс говорив тихо, майже про себе, зосереджуючись на майбутніх справах. Мене ніби й не було поруч.

- Ніна знає, - сказала я сухо. Невже він і в професіоналізмі мені відмовляє, якщо думає, що я могла не подбати про заміну?

- Макс! - раптовий розпач, що нахлинув на мене, змусив мене гукнути його.

Він зупинився, але не обернувся, і тільки поза його виражала напружену увагу: щось недобре чулося в моєму голосі.

- Що сталося? - запитав він невдоволено. Я побачила, як зло він зціпив зуби, і зітхнула про себе.

- Нічого, - відповіла я, зусиллям волі змусивши себе звести розмову до дрібниць. - Просто я подумала, що зазвичай коханок цілують на прощання.

Мої слова, мабуть, зачепили його - він обернувся і подивився мені в очі.

- Господи, Марто, ну що ти кажеш! - сказав він із досадою. - Тільки що в цьому ліжку я з розуму сходив від тебе. І ти вже натякаєш, що я тобі мало приділяю уваги!

Я знову потягнулася всім тілом і прикрила обличчя рукою, прикидаючись, що позіхнула. Макс ще міцніше взявся за ручку дверей.

- Ні на що я не натякаю, - прошепотіла я, а про себе подумала: "Просто ти мене зовсім не любиш".

- Ну, гаразд, бувай. - На прощання Макс усміхнувся однією зі своїх сліпучих усмішок, від яких у мене перехоплювало подих. Потім він швидко вийшов з кімнати і з квартири, а я залишилася лежати, задумливо дивлячись перед собою.

Макс думає, що "божеволіти" - це означає любити. Насправді він здатний тільки користуватися любов'ю. Це я люблю. Яка ж між нами величезна різниця!

Макс - самотній вовк, вільна душа. У нього немає жодних прихильностей, вони йому просто не потрібні. Він вірний тільки своєму бізнесу. Жінки без пам'яті закохуються в цей згусток енергії - до того ж він неодружений і багатий. І його цілком влаштовує таке життя. Він віддається коханню - ні, поправила я себе, він віддається сексу з тією самою напористістю і з тим самим бажанням досконалості, що й роботі. Щоправда, треба віддати йому належне, якщо вже він дає, він дає все без залишку. Але потім іде.

Макс ніколи не допускав, щоб його особисте життя перетиналося з діловим, і тільки зі мною він зрадив своїм правилам, хоча явно обтяжувався цим. Свої стосунки зі мною він від усіх ретельно приховував. Звісно, Іван знав про все, але Іван, керуючий кадрами, ніколи не був просто товаришем по службі - він був близьким другом Макса. До того ж у Івана професійне чуття, від нього все одно неможливо нічого приховати: якимись невидимими приладами він просвічує людей наскрізь. З усіма іншими Макс був гранично обережний і приховував свій любовний зв'язок, ніби був одружений. Удень я чітко й акуратно виконувала секретарську роботу - займалася документацією, друкувала ділові листи, відповідала на телефонні дзвінки. Але щойно наставали сутінки і ми з Максом виходили з дверей офісу, я ставала його жінкою, його сиреною, запалювала вогонь у його блакитних очах. Ми зустрічалися три-чотири рази на тиждень - вечеряли в тихому ресторанчику, трохи танцювали в напівтемному залі, потім їхали до мене і проводили довгі пристрасні ночі в обіймах одне одного.

Вранці, щойно Макс прокидався, він знову перетворювався на ділову людину. Він жодного разу не підвіз мене до офісу, хоча машина його залишалася на ніч під вікнами моєї квартири, а мені потрібно було потрапити на роботу о тій самій годині, що і йому. Але я не ображалася. Я теж не хотіла, щоб колеги знали про мій зв'язок із ним, мені зовсім не посміхалося ставати мішенню пліток і пересудів. Макс у всьому любив ясність і визначеність і не терпів недомовок і сварок. 

Якби я раптом почала ставити йому свої умови і заявляти про свої права, він одразу ж розлучився б зі мною. У чому-чому, а в цьому я анітрохи не сумнівалася.

Після того як Макс пішов, Я нарешті змогла піднятися. Я повільно сіла на ліжку, опустивши ноги на підлогу. Серце моє стискалося від туги.

Скоро все скінчиться. Позаду п'ять місяців щасливого і болісного життя з Максом, а попереду - розлука, і звинувачувати мені нікого, крім самої себе. Але від усвідомлення своєї провини мені легше не ставало.

О, Боже! Пригнічуючи ридання, я схопилася з ліжка, вбігла у ванну і, голосно грюкнувши дверима, замкнулася на ключ.

О пів на дванадцяту я самотньо сиділа за столиком кав'ярні та дивилася невидячим поглядом у чашку з недопитою кавою.

Так, я вагітна.

Останнім часом я про це здогадувалася, і ось щойно лікар підтвердив мої побоювання. Сумнівів немає - я вагітна.

Із радіо біля дівчини за стійкою тихо лилася музика. До мене долинала сумна пісенька, в якій якісь співаки сумували за своїм коханням, яке пішло. Кохання їхнє було таке прекрасне, таке гарне, але чомусь настав час розлуки. Я знала чому - на власному досвіді відчула. У всьому винна надія, яка так жорстоко обманює.

Я сподівалася стати винятком для Макса, сподівалася, що він полюбить мене по-справжньому і одружиться зі мною. Але цього не сталося і ніколи не станеться. Адже від самого початку він гранично ясно дав зрозуміти, що марно вдаватися до ілюзій - у його житті немає ні часу, ні місця для виконання серйозних зобов'язань. І хіба не прийняла я всі ці умови, погодившись жити з ним?

Яка ж ти дурненька, Марто!

І в тому, що завагітніла, була винна тільки я сама. Пообіцяла ж оберігатися, Макс довірився мені, а зараз доведеться розплачуватися за те, що так підвела його.

Потрібно терміново вирішувати, що робити. Коли Макс дізнається, він буде у нестямі від люті. Тільки зараз я зрозуміла, що йому взагалі не можна ні про що говорити, принаймні, поки я не придумаю що-небудь. Потрібно так усе владнати, щоб, коли він дізнається, нічого вже не можна було б змінити.

Я все одно не вийду за нього заміж, не можна мені виходити за нього за таких обставин - а він обов'язково запропонує мені шлюб: Макс по-своєму шляхетний. Але, одружившись зі мною, він буде мене ненавидіти.