Розділ 14. Каяття

– Боже милостивий! Як же мені було погано… Я пообіцяла собі, що більше ніколи не буду пити лимонад, аби лише це припинилося. Не знаю, скільки я простояла навколішках… Все мучилась від спазмів і прибирала з обличчя піт та сльози.

На декілька секунд мені навіть здалося, що я вмираю – і я несамовито благала бога простити мене за все, особливо за сьогоднішнє. Але зненацька я передумала. Я була не проти, щоб цей добрий дід забрав мене з собою, адже в цьому випадку мені б не довелося знову зустрічатись з Романом Андрійовичем.

Як після того, що сталося, мені дивитись йому в очі? Що він про мене думає?.. Я намагалася відповісти на запитання, але все, що в мене вийшло – це вмити обличчя тремтячими руками.

О, яке жалюгідне видовище. Бліда, заплакана, використана чоловіком, як одноразова іграшка для непристойних ігрищ.

– Єво, все добре? – пролунав схвильований голос Романа Андрійовича. – Ви як? В порядку?

Чи я в порядку?.. Після того, що зробила? Ні! Я була не в порядку. Чому я так поводилася?.. Навіщо я прийшла до нього в кабінет?.. Навіщо я взагалі влаштувалась на цю роботу?! Мені було так соромно, що я була готова вити. Сльози душили мене так, що я не могла відповісти.

Ох... Мені ще ніколи не було так соромно перед чоловіком. Та найбільше мене хвилювало те, що нічого не виправити... Все сталося. Я зробила це. Я зробила це із Романом Андрійовичем. Зробила без захисту. Я сама переконала його, що в цьому немає нічого поганого. Як я могла? Що буде зі мною, якщо я раптом... О господи… Ні! Тільки не це…

– Єво?..

– Залиште мене, Романе Андрійовичу, – благала, не розуміючи, що мені робити. – Молю вас! Ви маєте зараз піти… Просто йдіть геть і не чіпайте мене! Будь ласка. Ну будь ласочка…

– Єво, ти верзеш якісь дурниці. Я розумію, що тобі погано, але це скоро мине… З тобою все буде добре. Ти повинна мені повірити.

– Ні, Романе Андрійовичу. Не буде. Більше не буде… Добре ніколи вже не буде, – плакала я.

– Боже мій... Але я не можу тебе кинути в такому жахливому стані... Єво, відчини мені двері. Дідько! Ну як я міг в таке вляпатися?.. Тобі не потрібно соромитися. Чуєш?.. Ти ні в чому не винна.

– Прошу вас. Якщо ви зараз же не підете, тоді я… я навіть не знаю, що зроблю із собою… – мені нічого не спадало на думку. – Але я точно зроблю щось погане! Я не жартую, Романе Андрійовичу! – я почула як мій бос застогнав.  

– Все зрозуміло. Ти шкодуєш... Послухай, Єво, це нормально. Цього слід було чекати. Але я теж жалкую... Чортівня! Я говорю казна-що! Я чортів ідіот! Я хотів зупинити тебе, Єво, але...

– Будь ласка, Романе Андрійовичу... Ви робите тільки гірше, – мені було настільки соромно, що я боялася розплющити очі і знову побачити своє відображення. – Мені не хочеться все це зараз обговорювати. Мені взагалі не хочеться обговорювати це з вами. Прошу вас. Я благаю!

– Я розумію, Єво. Напевно, ти хотіла б забути про все, що сталося між нами. Ти хочеш вдати, що нічого не було, я правий?

– Так! Я хочу все забути. Будь ласка... Ми ж можемо про все забути, Романе Андрійовичу?..

– Боюся, це неможливо, Єво. Я ніколи не зможу забути того, що сталося сьогодні.

– Але ви повинні, Романе Андрійовичу! Якщо ви не залишите мене, тоді я... я... Я звільнюсь!

– Звільнитесь? Але навіщо?! – схоже, що Роман Андрійович не до кінця розумів мої почуття.

– Саме так я й зроблю! Я обов'язково звільнюсь! Чуєте мене, Романе Андрійовичу?!

– Але навіщо, Єво? Я не хочу, щоб ви йшли. Ви цінний працівник… і…

– Ну будь ла-а-аска…

Любі читачі, я хочу запрости вас до своєї новинки – "Тобі сподобається".

від ненависті до кохання, цнотлива героїня, поганий хлопець і хороша дівчина

Моя перша зустріч зі Стівеном закінчилася тим, що я дала йому ляпаса. Та ні, я не агресивна дівчина. Просто він не лишив мені вибору, так... Цей нахабний студент за обміном. Тільки уявіть собі – Стівен заявився в квартиру, яку я орендувала з дівчатами, і сказав, що тепер він житиме з однією з нас... І ми маємо обрати, хто це буде. Ну не нахаба?..