Глава 13. Поклик

Руки Романа виявилися дуже ніжними, незважаючи на те, що вони були величезними... Він досліджував моє тіло з такою жадібністю, ніби в нього давно нікого не було... Гладив мене і дражнив, пестив і навіть покусував. О боже мій, я сіпалась в руках боса, як скажена, а потім вигнулася і застогнала, наче запрошувала поєднатися. І Роман Андрійович почув мій поклик. Продовжуючи гладити однією рукою, іншою стиснув вологе тіло і впевненим ривком зробив мене найщасливішою жінкою в офісі. Боже, він зробив мене жінкою.

Болю майже не було, але, можливо, це тільки через дивний лимонад... Господи... я відчувала себе особливою. Такою наповненою. Це почуття робило мене щасливою та самодостатньою. Я розчинилася у почуттях… Сконцентрувалася лише на обіймах... Я була готова ніжитись у руках Романа всю ніч. Він обіймав мене. А я вже не могла згадати, навіщо вирішила перед кимось викаблучувалась – я мала на увазі Артема. Можна ж було зразу затягти боса сюди…

Я забула про свої невдалі стосунки і про те, що хотіла щось довести. Все вилетіло з голови, я раніше не відчувала того, що відбувалося зі мною зараз. Як мені було добре… Це неймовірна насолода... Роман Андрійович притискав мене і допомагав рухатися, він спрямовував мене та задавав ритм, поки я не спалахнула вогнем.

Я навіть не могла дихати – настільки сильне було напруження. О-о, мені просто не вистачало сил, щоб вдихнути. Серце застрягло в горлі. Все, що я могла – слухати несамовиті крики, які пробивались в мою свідомість. Це були мої крики, мої крики і гарчання Романа Андрійовича.

Поклавши голову босу на груди, зразу ж почула стогін Романа – о так… ми злетіли до небес одночасно. Тіло Романа Андрійовича сильно вигнулося – і я отримала те, від чого намагався вберегти мене мій бос. Він поділився зі мною частиною себе – і я прийняла це з подякою...

Я відчувала, як на мене накочують хвилі, і вже була готова знепритомніти… Мені ще ніколи не доводилось почуватися такою вразливою.

Тіло стискалося і пульсувало… Здавалось, я відбирала у Романа Андрійовича останні сили…

Я вдивлялася в неупереджене обличчя, дивилася на його заплющені очі… Роман Андрійович поводився так, ніби був в кабінеті один. Він більше не дивився на мене з захопленням. Тепер я сама дивилася на себе, намагаючись усвідомити, що щойно наробила. І що я бачила зараз?! Оголену і дурну дівчинку-секретарку, якою скористався її бос... Я не відчувала хвилюючого тремтіння, мене коробило від відвертої реальності. Що я наробила? Боже! Що ж я наробила?

Моє тіло збунтувалося. Я відчула, що мені погано. О, я не знаю, що зіграло зі мною цей злий жарт – велика кількість лимонаду чи невпевненість... Чи страх того, що колишній виявиться правий – я сіра миша, яка намагалася прикинутися кішкою... Кішкою, яка гуляє сама по собі. Бере від життя все і ніколи не озирається назад. Але ж я не така…

Я натягла бретелі сукні і зразу ж злізла з колін Романа Андрійовича для того, щоб втекти в його «таємну» ванну кімнату. Мені була настільки погано, що я ледве встигла зачинити за собою двері.