Розділ 11. Я хочу...

Не відриваючись від губ боса, я розстебнула його сорочку. Швидко, вміло, ніби робила це з Романом Андрійовичем щодня, замикаючись із ним у кабінеті. Пальці на подив не тремтіли, вони діяли впевнено, даруючи обом чуттєве хвилювання.

О-о, я гладила торс боса, завмираючи щоразу, коли його тіло напружувалося. Так, я нарешті переконалася, наскільки гарним було тіло Романа. Схоже, часто тренувався. Я хотіла вірити, що бос це робить у спортзалі, а не тоді, коли затягує в ліжко дурних дівчат на кшталт мене…

Я відірвалася від губ боса і почала цілувати його широкі і міцні груди. Я обережно торкалася Романа та намагалась зробити так, щоб він збожеволів від бажання.

Та Роман Андрійович лише шумно втягнув повітря і стиснув зуби...

Я відчувала, як напружилися його м'язи. Я бачила, як реагує бос на дотики, але не поспішала тішити Романа Андрійовича чимось більше. Просто відсторонилася і з викликом подивилася на Рому, а після цього подмухала на вологу від поцілунків шкіру.

Так, я знала, що бос більше не може терпіти, що він готовий накинутися на мене. Тому знову заходилася цілувати його. На цей раз в шию… Вона солодко пахла екзотичними парфумами.

– О боже мій! Єва! О боже... – не міг змовчати Роман Андрійович, коли я торкалася його тіла губами. Я майстерно дражнила його, а потім, не в силах стриматися, вкусила – і бос загарчав. Як поранений звір. Його рик підбадьорив мене – змусив діяти сміливіше. Я насолоджувалась тим, як шумно дихає Роман Андрійович… І я почувала себе з ним хижачкою, яка впивається кожним хрипом впольованої жертви.

Я хотіла довести Романа до агонії і почала цілувати нижче – провела доріжку з поцілунків до самого ременя... Але варто було торкнутися до штанів, як Роман Андрійович схопив мене за руки. Схопив і не відпускав.

Але чому?.. Що сталось?.. Він поводив себе так, ніби не хотів, щоб я торкалась його ременя.

– Єво, не треба… – намагався протестувати Роман Андрійович, але бос робив це не настільки переконливо, щоб зупинити мене – змусити забути про свої бажання. Ох, то була не Єва, не я – спокійна, слухняна дівчина. Сьогодні в мені прокинулася справжня дияволиця.

Я хижо посміхнулася і розвела руки Романа Андрійовича, щоб після цього притиснути їх до м'якої шкіряної спинки дивана… У мене не виходило більше стримуватися… Я втиснулася в сильне тіло боса і через діловий одяг відчула, наскільки міцне бажання Романа Андрійовича.

Його тіло обпалювало мене крізь одяг.

Я відчувала себе впевненою, бажаною. Його жаданою дівчинкою.

Я сподівалася, що Роман Андрійович не проти провести зі мною ніч, але не могла уявити, як сильно він буде не проти. І зараз я була щаслива, що втекла від Артема і прийшла сюди – до кабінету свого неприступного боса...

Фантазіям стало нестерпно тісно в голові, і мені не залишалося нічого іншого, як реалізувати їх. Саме з ним – з моїм владним босом.

Ох… Роман Андрійович навіть не уявляв, чим я хочу зайнятися і на що я зараз здатна...

Я вже не та боязлива секретарка із зібраним в хвіст волоссям і лагідним поглядом. Нудна та передбачувана Єва... Я була готова довести собі, йому, своєму колишньому, що в мені теж є перець. Що я можу любити, бажати і… віддаватися.

– Тихо, Романе Андрійовичу, – прошепотіла, накриваючи губи боса своїми. – Навіщо це все? Ти теж хочеш цього, Романе Андрійовичу. Я відчуваю, що ти цього хочеш… – бос загарчав і спробував зірвати з мене одяг, але я не дозволила. – Ні. Не так… – стогнала я. – Тобі не треба нічого робити – просто розслабся і насолоджуйся… Не хочу зіпсувати нашу ніч поспіхом, – я знову переможно посміхнулася, відчувши що саме я володію ситуацією.

Близькість тіла боса дозволяла мені забути про зраду. Про те, що мене покинув мій хлопець, сказавши, що я недостатньо хороша для нього – скромна сіра миша. Звичайна іграшка, яких тисячі. Така холодна і зламана. Давно йому не цікава…

Влада над Романом Андрійовичем мене п'янила. В голові паморочилось. Та мені було легко поруч із босом... Все здавалося таким простим і зрозумілим... О, я була впевнена, що тримаю почуття під контролем і зможу зупинитися будь-якої миті, коли ми зайдемо надто далеко.

Та, можливо, це мені лише здавалося.

Можливо, я давно втратила контроль – одразу, як зайшла до кабінету Романа Андрійовича та запропонувала провести зі мною ніч. Або це сталось ще раніше – коли я випила надзвичайно смачний лимонад і прийняла пропозицію Артема з ним потанцювати... Коли одягла незручну сукню і розпустила довге русяве волосся.

Лише одне я знала напевно – треба довести справу до кінця… Довести Роману Андрійовичу, що я можу це зробити. Що я не сіра мишка, а приваблива жінка, яка зважилася відкритися…

Роман Андрійович – мій чарівний ключ. І саме за його допомогою я відчиню таємні дверцята – я нарешті відчую себе жінкою. Стану нею. Впевненою. Красивою. Закоханою по самі вуха.