Розділ 7. Ревнощі

Незважаючи на те, що мені було весело, я намагалася не забувати про Романа Андрійовича. А він не забував про мене – коли Артем крутив мене, я із задоволенням ловила погляди боса. Він дивився несхвально... Очі Романа звузилися від обурення, але я не могла нічого вдіяти з собою. Мені було так добре... Вперше за три місяці я почувалась неперевершено...

Мені була приємна увага Романа Андрійовича. Сьогодні я точно зрозуміла, що він бачить у мені красиву жінку, а не лише слухняну і працьовиту секретарку. Це було приємно. Я хотіла вразити боса більше, тому стала ще спокусливіше рухатися, повністю розчиняючись у ритмі музики. Моє тіло горіло...

Я так захопилася власною грою, що не зразу помітила, як Артем торкається тих місць, яких давно не торкалися. Та й той випадок стався дуже давно – я майже нічого не пам'ятала. Так… Точніше, я намагалася про це не згадувати.

Та все одно я відчувала себе бажаною. Я впивалася цим почуттям. Можна було вважати його гріховним – і саме тому воно стало в кілька разів гострішим і прекраснішим... Я готова була танцювати всю ніч. Ловити на собі захоплені погляди чоловіків і танути під його поглядом – суворим поглядом сердитих блакитних очей.

Мені хотілося подратувати Романа – помститися йому за байдужість, показати, що я краща за брюнетку, яку він сьогодні нахабно цілував… у щічку. Але останні півгодини я не бачила біля Романа Андрійовича жодної дівчини. Він стояв біля стіни один. Похмурий. Накручений моїми шаленими танцями.

Я хотіла, щоб Рома бачив, як чоловіки дивляться на мене... Мені хотілося прикувати до себе всі погляди, тому танцювала відвертіше і постійно усміхалася Артему. Він був задоволений.

Та якоїсь миті я відчула, що втомилася... Перші яскраві почуття схлинули, залишився тільки післясмак. Саме в цей момент затихла музика, і я з моїм кавалером пройшли до найближчого столу... Офіціанти змінили прибори, з'явилися цікаві канапки, а у чистих келихах заіскрилися напої. Та Артем по традиції запропонував мені лише лимонад. Ох, який все-таки цей хлопець дбайливий…

– Ніколи б не подумав, що ти можеш бути такою запальничкою… – шепотів Артем, обдаючи своїм подихом мою шию, – такою гарячою та невтомною…

Схоже, Артем вважав, що мене мучить спрага – він постійно підсовував мені лимонад, а коли я ставила келих на стіл, то Артем знову вкладав його у руку, не забуваючи погладжувати при цьому мої гарячі і тремтячі від наполегливої уваги пальці.

– Думаєш, що я – гаряча штучка?  – я намагалась зробити так, щоб мій голос був спокійним.

Артем нічого не відповів. Він просто усміхнувся. Але усмішка його сказала набагато більше, ніж слова. Я бачила, що подобаюсь Артему. Настільки сильно, що його увага п’янила мене і водночас тривожила. Я намагалася прийти до тями – просто не хотіла допустити того, що міг придумати собі Артем. Чи мені все здалося?.. Можливо, Артем – галантний чоловік, який не захотів миритися з тим, що я сумувала...

Не думаю, що він може скористатися моїм становищем. Тим, що я сьогодні засмучена і хочу дістати свого боса. Швидше за все, він навіть не здогадався, що я з його допомогою вирішила визвати ревнощі у Романа Андрійовича.

Це все дурниці... Мені нема чого турбуватися. І не треба більше сумніватись… Я все роблю правильно. А якщо виявиться, що Артем на щось розраховував, то я зможу йому відмовити.

Мені ще треба розслабитись. Ще трошки. Тільки сьогодні. Щоб показати босу, ​​що мені і без нього може бути добре. Дуже добре… Аж занадто…

Я не могла зупинитись… Не знаю, від чого більше я божеволіла – від шалених танців, чи від того, що Роман Андрійович дивиться… Дивиться і ревнує. Так. Стискає до хрускоту кулаки і обзиває себе останніми словами. Сварить себе за те, що поводився зі мною занадто холодно.

Я хотіла переконатися, що бос досі страждає, але коли обернулася, побачила порожню стіну. Його не було… Дідько! Я так засмутилася, що перехотіла танцювати…

Мені відразу стали неприємні погляди Артема, його грубі натяки та липкі дотики. І він сам…

– Подаруй мені ще один танець, красуне! – пожвавішав Артем. Але перспектива танцювати з ним мене зовсім не тішила. Мене взагалі нічого не тішило, якщо я не бачила незадоволених блакитних очей, що свердлили мене з надзвичайною силою.

Звісно, я розуміла, що Роману Андрійовичу дивитись на все це неприємно – йому неприємно бачити, як я фліртую з колегою. Але ще декілька хвилин тому я була готова фліртувати знову і знову... І все для того, щоб насолоджуватися тим, як ревнує бос. Чи мені здалося? Можливо, я байдужа йому... А якщо…

Артем схопив мене за руку і повернув з неба на землю. Та мені більше не хотілося приділяти йому увагу. Який в цьому сенс, якщо бос пішов?..

Бажання танцювати з кимось зникло – я хотіла втекти. Раптом Роман Андрійович закрився у своєму кабінеті з тією брюнеткою... І це все через мене... Яка ж я дурна... Справжня дурепа!

– Пробач, але я втомилася… – ну не казати ж мені Артему правду: «Я використала тебе, щоб викликати ревнощі у іншого чоловіка. У того, кого я так давно хочу, але боюся собі зізнатися в цьому…» – Крім того, на мене чекає незакінчена справа.

О-о, я бачила наскільки приголомшений Артем. Скоріш за все, він і не сумнівався, що зможе затягти мене в ліжко. Та не все так сталося, як гадалося… Артему потрібно змиритися з тим, що в житті бувають розчарування – той, кого бажаємо ми, може хотіти бути з іншою... Так, я говорила про Романа Андрійовича.

Думки про боса не йшли з голови. Єдине, чого я хотіла – це залишитися наодинці з Романом Андрійовичем. Я сподівалася, що знайду його в кабінеті. Сподівалася, що він там буде один. Інакше…

Недовго думаючи, я покинула Артема. Так, скористалася його збентеженням...

Нехай Роман Андрійович нарешті покарає мене! Нехай висловить усе, що думає. Про мене… Про мої танці... Нехай зробить хоч щось, тільки не мовчить. Це не може так продовжуватися. У мене більше немає сил корчити з себе правильну дівчину, коли я мрію про Романа щоночі.