Розділ 6. Запаморочлива вечірка

Вечірка була у самому розпалі, а я чомусь слабо трималася на ногах, незважаючи на те, що зовсім не вживала спиртного. При цьому почувалася я напрочуд добре. Так легко і весело...

Якби я тільки знала, що сім келихів лимонаду з рук Антона заспокоять мій душевний біль, то випила б їх одразу. Без роздумів. Вже після четвертого келиха настрій значно покращився – і музика стала здаватися веселішою, а оточуючі мене чоловіки – занадто граними... Не такими як Роман, але теж досить привабливими.

Навіть Артем! А що Артем?.. Нині він був справжнім любчиком. Постійно крутився поруч і догоджав – підносив мені лимонад, від якого чомусь паморочилося в голові, говорив приємні компліменти, шепотів різні дурниці. Він змушував мене сміятися дедалі частіше. На весь зал. Час летів – і моя образа на боса поступово розсіювалася. Вена меркла, ставала незначущою... І навіщо взагалі думати про боса, якщо поряд є Артем?..

В компанії Артемом я провела більше години. Мені здавалося, що я майже забула про Рому, але це було не так. У будь-який зручний момент я крутила головою і шукала його поглядом... Було цікаво побачити, чи Роман на мене дивиться. А ще я хотіла показати, що без нього мені дуже весело... Та нажаль я не бачила його, швидше відчувала. Здавалося, що хтось свердлить мою спину. Але хто?...

То був він – мій привабливий і нестерпний керівник.

Роман Андрійович стояв в оточенні ділових партнерів та співробітників. А ще біля мого боса крутилась вона... От дідько! Та Рома ніби не помічав свою пасію – тримав келих і несхвально дивився на мене. Дивився так, ніби я щось накоїла…

"Що таке? Чого тобі? Мені теж треба розслабитися! – обурювалась сп'яніла від уваги Єва.

Сердитий погляд Романа Андрійовича дратував не на жарт. Що він собі дозволяє?! Не йому мене засуджувати… Він мені ніхто! Роман Андрійович не мій наречений, і не мій колишній хлопець, той теж завжди був чимось невдоволений

Я заспокоювала себе як могла. Говорила, що роблю все правильно. Я вільна доросла жінка – і можу веселитися так, як мені хочеться. Так, як я ніколи ще не веселилася... І будь що буде!

Роман Андрійович бачив, що я не роблю чогось страшного, але він все рівно не міг просто не дивитися. Можливо, річ у тому, що сьогодні я була занадто гарною... Можливо, він розгледів у мені ту чуттєву жінку, якою я хотіла здаватися Роману весь останній місяць… Не знаю…

По суті, я не робила нічого поганого – пила звичайний лимонад, дзвінко сміялася та невинно фліртувала. Принаймні, я нікого не цілувала. Саме так! Та несподівано мої думки перервала вона – красива ніжна мелодія. Артем рішуче простягнув мені руку, і я не стала відмовляти.

Я з радістю прийняла запрошення, маючи намір трохи посердити боса…

Мої холодні пальці лежали в руці Артема, і він вів мене на танцпол...

Зізнаюся, що йти було складно… Тому я була дуже рада опинитися в обіймах чоловіка, який про мене так гарно дбав. І чому він раніше мені не подобався?.. Схоже, я щось прогледіла…

Несподівано спокійна музика стихла і зазвучала весела та запальна. Я стала більш розкутою. Душі захотілося чогось особливого та гарячого. Я розуміла, що почала посміхатися Артему набагато частіше, а наші танці ставали схожими на справжні ігрища.

До цього вечора я і уявити не могла, що можу бути настільки розкутою. Я ідеально відчувала музику. Ну а ще я відчувала, що Артем дуже радий мене бачити. Хоча… Можливо, у нього в кишені була якась пляшечка…

Здавалося, я палала у вогні. Це було дивно і до біса приємно. Контролювати себе мені погано вдавалось. Я стала такою легкою, майже невагомою... Моє тіло нікому не підкорялось, навіть мені самій. Голова злегка гуділа. Хотілось присісти, а ще краще – прилягти.

Ніколи не думала, що декілька келихів лимонаду можуть так не мене вплинути. Ох, недарма мені казала матінка, що пристойна дівчина не має пити в оточенні малознайомих чоловіків… Мені навіть уявляти не хотілося, що я могла б втнути, якби в моєму келиху був не лимонад…