Розділ 1. Співбесіда

Співбесіда на посаду помічника генерального директора була призначена на одинадцяту тридцять. Швидше за все, Роман Андрійович вибрав такий час лише тому, що не хотів зі мною возитися – поставить кілька запитань і поїде обідати в ресторан, а я повернуся до своєї квартирки і думатиму, де знайти кошти, щоб протягнути ще кілька тижнів.

Хех, я розуміла, що не надто підходжу для роботи в солідній фірмі, але так просто здаватися не збиралася. Потрібно брати бика за роги і показати себе з кращих сторін – і для цих цілей я вибрала звабливу блузку і коротку спідничку. Зустрічають по одежі...

Прискіпливо оглянувши себе в дзеркалі, зітхнула і взяла довшу спідницю – я не збираюся з ним… ем-м… пустувати. Мені слід справити гарне враження на Романа Андрійовича, а не затягувати його в ліжко.

Втім, я сумнівалася, що багатий чоловік може мною хоч трохи зацікавитися. Ні, попелюшок у реальному житті не буває, до того ж я надто звичайна для таких, як він.

– Так-то краще... – я милувалася собою і одночасно журилася, що сьогодні довелося натягати ці безглузді колготки. Носити їх у спеку для мене було справжнім випробуванням, але треба було показати, що я адекватна дівчина, яка розуміється на етикеті.

Туфлі на підборах робили мене трохи вищою, і нехай в них було незручно ходити, але так постать здавалася більш жіночною, а значить, шанси отримати посаду секретаря зростали.

Я дуже боялася запізнитись на зустріч. Настільки, що прийшла на півгодини раніше і чекала у приймальні. Щоб час пролетів швидше і щоб не втратити запал перед важливою для мене співбесідою, я почала вивчати нове місце роботи. А що? Як налаштуєшся, так все і пройде. А мені дуже треба було сюди потрапити.

Благо дівчина-секретар була до мене привітною – зварила кави і посадила побалакати.

– Роман Андрійович дуже добрий начальник. Не бійся, не переживай, а головне – ніколи з ним не сперечайся. Роман Андрійович цього не любить, – з придихом говорила білявка, не перестаючи нагладжувати живіт. Він у неї був дуже великий. Схоже, що саме її я повинна замінити, якщо пощастить, звичайно.

Поради Олі мене заспокоїли. Я майже не сумнівалася, що зможу здобути посаду помічника директора – тому спокійно і з великою цікавістю знайомилася з кольоровими вивісками та насолоджувалася кавовим напоєм.

Не можу сказати, скільки пройшло часу, але мені здалося, я сиджу в приймальні цілу вічність – навіть Ольга почала збиратися на обід. Вона швиденько, незважаючи на круглий животик, покидала другий поверх, привітно помахавши мені наостанок рукою.

І що тепер робити? Я стояла навпроти кабінету і довго дивилася на зачинені двері. Неначе намагалася просканувати їх. Ох… Мені було так цікаво дізнатися, який він – мій шеф...

Двоє чоловіків несподівано вийшли з кабінету та налякали мене. При їх появі я зашарілась… Господи... У їхніх очах я, напевно, виглядала, як шпигунка! Чи ні?.. Ні, схоже, що ні… Вони навіть не звернули на мене увагу. Ну звісно… Чого я хотіла?..

Статні та впевнені в собі чолов’яги зайшли до ліфту, а я почала благати господа, щоб мій начальник виявився хоч трохи схожим на них. Хоча… Навіщо це мені потрібно? Все, чого я хотіла – отримати пристойну посаду з гарною зарплатою та допомогти своїй хворій матері.

Та вже через декілька секунд я забула про все на світі. Двері кабінету знову відчинилися – і на порозі з'явився він, мій новий бос. Що ж, Роман Андрійович мене анітрохи не розчарував. Він був справжнім красенем. Уфф... Після появи боса посада секретаря в цій компанії здалася мені ще привабливішою.