Розділ 11

Аля

Нічна тиша маєтку Платона здається задушливою. Я накидаю халат і тихо виходжу з кімнати, сподіваючись випити води й трохи заспокоїти думки. Спускаючись сходами на перший поверх, я помічаю тонку смужку світла з кабінету. Двері трохи привідкриті. Я вже збираюся пройти повз, як раптом лунає нервовий, роздратований голос Олексія:

– Владе, ти чуєш мене? – запитує Льоша тримаючи телефон у руках. Його голос тремтить від істерики. – Мій старий зовсім з глузду з'їхав! Він заявив, що Аля вагітна від нього! Ти уявляєш цей абсурд?!

«Платон... він усе йому розповів», – спалахує в моїй голові чітка думка. Усередині на секунду все завмирає від цього усвідомлення, але я не даю собі часу на роздуми. Затамувавши подих і притиснувшись до холодної стіни, слухаю далі.

– Мені здається він хоче віджати в мене частку в компанії! Вигадав цю маячню про дитину, щоб я розірвати заручини! Владе... заспокой мене, мені паршиво. Мені огидно навіть думати про це! Я так втомився від цієї гри. Ти знаєш, як мене нудить грати закоханого нареченого поруч із цією дівкою! Я змушений тягати їй ці квіти, обіймати її, вдавати, що вона мені потрібна! А вона мені огидна, розумієш?! Вся ця тема з жінками... я просто більше не можу.

Світ довкола мене рушиться із гучним тріском. Мої ноги стають ватними.

– Мені потрібен лише статус і гроші батька! – продовжує далі хлопець, нервово ходячи кімнатою. – Тільки-но ми зіграємо весілля й старий перепише на мене акції, ми з тобою одразу звалимо до Європи. Я куплю той будинок в Іспанії, як ми й мріяли. Тільки ти й я, Владе... Чуєш? Жодних жінок, жодних брехливих сімейних ідилій. Залишся сьогодні в готелі, а завтра я вирвуся до тебе. Я кохаю тебе, чуєш?

Я відступаю від дверей на півкроку й накриваю вуха долонями, мов це може зупинити отруйний потік слів, що рве моє серце на шматки. Дихати стає важко, легені стискає спазмом, а земля буквально тікає з-під ніг.

Гей. Олексій... гей.

Усередині все піднімається моторошною хвилею огиди й болю. Усі його солодкі обіцянки, обійми, удавана турбота, квіти, усе це було лише брудною, цинічною, вивіреною грою до дрібниць. Маска для дурної, наївної дівчини, аби витягнути з батька статки, отримати частку в компанії й прикрити своє справжнє життя з іншим чоловіком. Я була для нього не коханою... а просто зручним товарним квитком у безбідне майбутнє.

Тремтячи всім тілом, я мимовільно опускаю долоні на живіт, міцно притискаючи їх до себе. І в цю мить зверху лунає, спокійний крок.
Платон.

Його присутність відчувається навіть крізь товщу дубових перекриттів. Очі застилають сльози, але це більше не сльози слабкості. Це усвідомлення. Я розвертаюся й, більше не вагаючись ні секунди, рушаю сходами вгору – прямо до світла, що пробивається з-під дверей спальні Платона.