Розділ 9

Аля

Коли я виходжу з клініки, сонячне світло на мить засліплює очі. Біля тротуару чекає його масивний чорний «Мерседес». Двері пасажирського сидіння вже відчинені, але сам Платон стоїть трохи осторонь і розмовляє по телефону. Побачивши мене, він коротко киває співрозмовнику, скидає виклик і ховає телефон до кишені піджака. Я чекаю на їдке зауваження чи наказовий тон, але чоловік лише спокійно дивиться в мої очі:

– Сідай, Алю.

Мовчки сідаю на заднє сидіння. Платон розміщується за кермом, даючи мені необхідний простір і повітря. Авто плавно рушає. Шлунок знову стискається від однієї думки про повернення в маєток, але за кілька хвилин авто зупиняється біля супермаркету.

Платон виходить і повертається вже за кілька хвилин. Він відчиняє мої двері й мовчки подає пляшку з водою, пачку м’ятних льодяників та упаковку солоного крекеру.

– Вода відновить баланс, м’ятні льодяники знімуть нудоту, а крекер допоможе перекусити прямо зараз. Мені сказали, це найкраще допомагає від токсикозу, – промовляє він, рівним голосом.

Я завмираю, дивлячись на це «врятування від токсикозу» в його великій долоні.

– Дякую, – ледь чутно шепочу я.

Відкриваю пляшку, роблю кілька ковтків прохолодної води, з’їдаю один крекер і беру м'ятний льодяник. Неприємні поклики шлунку й справді дивовижно швидко відступають. Авто їде далі й зупиняється біля затишного, тихого ресторану подалі від міського шуму. Платон подає мені руку, щоб допомогти вийти. Я вагаюся секунду, перш ніж торкнутися його пальців.

– Ми не їдемо додому? – запитую я.

– У маєток завітаємо пізніше. Олексій повернуться лише ввечері, тож у нас є час, – відповідає Платон, не випускаючи моєї долоні, але й не стискаючи її силою. – Ти виснажена й не їла з самого ранку. Спочатку ти спокійно пообідаєш.

У приватній залі ресторану на столі вже чекає легкий теплий бульйон, свіжі овочі й запечене рибне філе. Жодної важкої їжі.

Аромат гарячого навару м’яко наповнює куточок зали. Я роблю першу ложку, і теплий бульйон остаточно заспокоює шлунок. Нудота, яка катувала мене весь ранок, остаточно розчиняється. Платон мовчки спостерігає за мною. Він не стоїть над душею й не намагається залізти в мої думки.

– Якщо тобі щось не подобається, я попрошу переготувати, – його низький голос вириває мене з роздумів.

– Ні, все дуже смачно. Дякую, – шепочу я, опускаючи погляд, а потім додаю: – Платоне... А що буде ввечері, коли повернеться Олексій?

Чоловік спирається ліктями об стіл, переплітаючи пальці, і вдивляється в мене з впевненістю.

– Думаю, тобі варто сказати йому правду, –  Платон робить паузу. – Але лише частину. Скажи, що ти не вагітна від нього. І що не збираєшся виходити  заміж. Без зайвих пояснень, без сліз і виправдань.

Він обережно накриває мою долоню своєю.

– З усім іншим, ластівко... я розберуся сам.

Його долоня на моїх пальцях діє дивовижно заспокійливо. Усередині більше немає того дикого, тваринного страху, який розривав мене в коридорі клініки.

– А якщо він почне розпитувати? Злитися, вимагати пояснень? –  запитую я, і дивлюся на наші зчеплені руки.

– Це вже не твоя турбота, Алю. Твоє завдання – сказати правду, а решту брудної роботи я візьму на себе.

Чоловік відпускає мою руку, даючи мені закінчити обід. Коли з їжею скінчено, Платон кличе офіціанта, розплачується й допомагає мені підвестися.

Дорога до маєтку минає в повній мовчанці. Проте ця мовчанка більше не тисне. Коли чорний «Мерседес» в'їжджає крізь масивну ковану браму й зупиняється на гравійній алеї. Помічаю, що  двір порожній. Авто Олексія досі немає.

– Іди до себе, – промовляє Платон, заглушивши двигун. Він повертається до мене з переднього сидіння, і його погляд знову стає м'яким. – Прийми душ, відпочинь. Коли він повернеться, я дам тобі знати. І пам'ятай: ти більше не одна.

Я киваю, і виходжу з автівки. Піднімаюся на другий поверх до своєї кімнати, зачиняю двері й спираюся на них спиною. Серце знову прискорює ритм. Затуляю очі й роблю глибокий вдих.

«Ти більше не одна».

Ці слова досі відлунюють у голові. Я завжди мріяла почути їх. Мріяла відчути, що за моєю спиною є хтось, здатний захистити від будь-якої бурі. Але точно не від такого чоловіка, як Платон. Не від владного, небезпечного хижака, який ще вчора лякав мене до заціпеніння.

І взагалі... чи варто йому вірити? Чи це  ще одна, значно тонша й небезпечніша гра?