Розділ 3

– Тобто шість тижнів тому, вже носячи під серцем дитину мого сина, ти спокійно стогнала в моїх обіймах у готелі, – відрізає він, позбавленим жалю тоном.

Я здригаюся, наче від фізичного удару. У роті стає гірко, а губи зрадливо тремтять.

– Це... це була помилка! – виривається з моїх грудей. – Я не знала, хто ви! Ми розійшлися з Олексієм, я була не в собі, мені було боляче...

– Помилка? Ти була в достатньо притомному стані, щоб переспати з незнайомцем, а тепер прийшла в мій дім із перснем на пальці й удаєш із себе святу дівчинку.

Платон нахиляється до мого вуха, і його гарячий подих торкається моєї шиї, змушуючи шкіру вкритися сиротами. Запах сандалу й апельсина миттєво отруює легені, повертаючи в той клятий номер готелю.

– Ти вирішила, що мій син – це чудова, багата гавань для тебе та твоєї дитини?

– Ні! – зі сльозами на очах, вигукую я.

– Я не дозволю такій дівчині, як ти, розбити серце моєму сину чи скалічити йому життя, – півшепотом відрізає він, трохи сильніше стискаючи моє плече.

– Ви... розкажете йому про готель? – з жахом шепочу я, затамувавши подих.

– Ні, – Платон посміхається самими кутиками губ, і ця посмішка страшніша за будь-яку погрозу. – Я не руйнуватиму щастя свого сина. Але й без нагляду тебе не залишу. Відзавтра ти з Олексієм переїжджаєте жити в мій маєток.

Я завмираю, відчуваючи, як крижаний холод пробирає до кісток:

– Що?.. Навіщо?!

– Щоб ти була в мене перед очима, – спокійно відповідає він, глянувши на мене згори вниз. – Ти житимеш під моїм дахом, під наглядом мого особистого лікаря та охорони. Якщо ти бодай словом чи вчинком зашкодиш Олексію або моєму майбутньому онуку... Я особисто викину тебе без копійки в кишені. Ти мене зрозуміла?

Я лише мовчки киваю. Моє життя перетворюється на пастку. З боку холу лунають швидкі кроки Льоші. Платон миттєво повертається до свого місця. І за частку секунди його обличчя набуває виразу доброзичливого, гостинного господаря. Вся ця льодяна жорсткість і владність розчиняються, мов дим, залишивши мене наодинці з моїм занімілим тілом і скаженим пульсом.

– Все владнав! – радісно вигукує Олексій, заходячи до їдальні й не помічаючи, як я з останніх сил чіпляюся пальцями за край столу. – Ріелтор обіцяв показати варіанти вже в понеділок.

Він підходить до мене, обіймає за плечі й ніжно цілує в скроню. Я мимоволі здригаюся, адже такі прояви уваги від нього – щось нове. Або ж він лише вдає перед батьком, що між нами все інакше.

– Льошо... – ледь чутно вимовляю я, але Платон м'яко перебиває мене.

– Не варто поспішати з орендою, сину, – розважливим тоном мовить чоловік, і його сірі очі на мить фіксуються на мені. – Алісії потрібен абсолютний спокій, найкращий догляд і свіже повітря. Міська квартира – це не те місце, де має проводити перші місяці вагітності моя майбутня невістка.

Олексій здивовано піднімає брови, а потім його обличчя осяює захват:

– Батьку... ти пропонуєш нам жити тут?

– Саме так, – спокійно відповідає Платон, роблячи ковток свого напою. – У маєтку вистачить місця для всіх. Я доручу покоївкам підготувати для вас східне крило, а мій особистий лікар спостерігатиме Алісію від завтрашнього дня.

– Тату, це неймовірно! Дякую! – наречений щиро посміхається, міцніше стискаючи моє плече.

Піднімаю очі на Платона. На його губах грає ледь помітна, задоволена усмішка хижака, який щойно остаточно зачинив дверцята золотої клітки. Чоловік ставить склянку на скатертину. Його очі на секунду впиваються в моє бліде обличчя, і в їхній глибині спалахує ледь помітна, хижа іскра. Він чудово бачить мій страх і, здається, уже смакує кожну секунду нашого майбутнього «сусідства».

– До завтра, Алісіє, – іронічно промовляє він, трохи нахиляючи голову. – Набирайся сил. У цьому домі на тебе чекає дуже насичене життя.

«Ага, я б сказала – найважче», – подумки огризаюся я, але вголос лише натягую фальшиву посмішку й ледь помітно киваю. Олексій обіймає мене за плечі, ведучи до виходу, а я відчуваю спиною важкий, пронизливий погляд його батька. Всі ці метри до машини здаються мені нескінченними.

Завтра я переступлю поріг цієї золотої в'язниці. І якщо Платон думає, що я просто так здамся й дозволю йому зламати себе. Він дуже сильно помиляється.