Розділ 1

Аля

Руки тремтять так, що пластикова смужка ледь не вислизає на кахляну підлогу. Дві чіткі, яскраво-червоні лінії. Серйозно? Тільки цього мені зараз не вистачало.

Заплющую очі й намагаюся дихати рівно, але легені наче хтось здавлює. Це якийсь кошмар або дуже невдалий жарт.

– Алю, ти скоро там? Нам уже час збиратися! – з-за дверей ванної лунає квапливий голос матері.

Швидко ховаю тест у тумбочку біля раковини й притискаю холодні долоні до палаючих щік. Минуло два місяці після нашого болючого розриву з Олексієм. І трохи більше місяця з тієї божевільної ночі в готелі, коли я намагалася глушити біль у обіймах старшого чоловіка. Платон. Владний, дорослий... Мене тоді підкупило, як легко він знайшов зі мною спільну мову, як заспокоював і турбувався. А на світанку просто зник, залишивши по собі лише спогад про палкий гріх і запах сандалу з апельсиновими нотками. Невже він батько?

Виходжу з ванної, а мати вже нервово міряє кроками вітальню, поправляючи зачіску.

– Алісіє, на тобі ж лиця немає! Навіщо так нервувати? Це ж просто прогулянка... – бурчить вона, але не встигає договорити.

У двері наполегливо дзвонять. Серце робить болісний стрибок. Мати поспішає відчинити. Чути голоси в передпокої, шурхіт целофану від букета. І за мить до кімнати заходить  Льоша.

– Алю... – він робить крок до мене, кидає квіти на столик і м'яко бере мої  долоні у свої. – Я знаю, що вчинив як останній дурень. Ми посварилися, я наговорив зайвого... Але ці два місяці без тебе були справжнім пеклом. Я більше не можу й не хочу бути без тебе.

За мить хлопець опускається на одне коліно. Мати за моєю спиною стиха охкає й прикриває рот долонею. Олексій дістає з кишені оксамитову коробочку. На шовковій подушечці сяє чималий діамант.

– Алісіє, виходь за мене. Давай почнемо все спочатку. Обіцяю, я зроблю тебе найщасливішою.

Повітря в кімнаті стає густішим. У голові пульсує єдина думка: дві смужки. А якщо я ношу під серцем дитину зовсім не від нього?

– Льош... це все так раптово, – промовляю я, відступаючи на пів кроку й кусаючи губи. – Я... мені треба подумати. Потрібен час.

– Подумати? – здивовано піднімає брови він, але швидко приховує розчарування за м'якою посмішкою.

– Добре. Головне, що ти не кажеш «ні». Я зачекаю.

Щойно за Олексієм зачиняються двері, мати буквально налітає на мене, уперши руки в боки.

– Ти з глузду з'їхала, Алісіє?! Яке ще «подумати»?! – її голос аж дзвенить від обурення. – Чоловік прийшов із діамантом, перепрошує! А ти носом крутиш?!

– Мамо, зупинись... Я... вагітна.

Мати впадає в ступор. Її обличчя миттєво блідне.

– Це... це ж дитина Олексія? Ви ж тільки два місяці як розійшлися! Боже, Алю, що ж робити?

– Я боюся, що це не його дитина, – виривається в мене здушеним шепотом.

Мати завмирає, а потім трусить мене за плечі, через що я ще більше заклякаю.

– Мовчи! Чуєш мене?! Ніколи в житті більше цього не кажи! Хто батько?!

– Це була одна ніч. Я навіть не знаю його...

– Тим більше! – впевнено відрізає мати. – Ти уявляєш, що на тебе чекає? Мати-одиначка? Без грошей, із тавром на все життя?! Ти хочеш, щоб твоя дитина, як і ти колись, росла без батька? Щоб діти сміялися з неї в школі, як сміялися з тебе?! Льоша любить тебе! Він дасть ім'я цій дитині й захистить вас! І ніколи ні про що не здогадається! Сьогодні ти зателефонуєш йому й скажеш «ТАК»!

– Але ж це брехня! Я не хочу йому брехати!

– Брехати вона не хоче! – фиркає мати й тяжко зітхає. – А як лягати в ліжко з незнайомцем, то ти дуже хотіла! Чесно, я думала, що моя донька буде розумнішою... а вона така ж дурепа, як і я в молодості.

Вона йде геть, гупнуши дверима, а я залишаюся стояти посеред вітальні. Пальці самі собою торкаються ще плаского живота. Мама права в одному: я не зможу захистити цей крихітний всесвіт самотужки. Страх швидко бере верх над залишками сумління.

Тремтячими руками дістаю телефон і набираю номер Олексія.

– Алю? – його голос у слухавці аж дихає сподіванням.

– Я згодна, Льош. Я вийду за тебе.

– Супер! Я неймовірно щасливий! – вигукує він так голосно, що я відсмикую телефон від вуха.

– А ще, я вже розповів батькові про нас. Він якраз повернувся з-за кордону! Ми обов'язково маємо зустрітися на вечерю цими вихідними. Батько дуже хоче познайомитися з моєю нареченою.

Усередині щось боляче стискається в районі живота.

– Твій... батько? Ти ніколи мене з ним не знайомив і навіть фото не показував, – перепитую я, затамувавши подих.

– Так! А не знайомив і фото не показував, бо в нас із ним... ну, м'яко кажучи, не найкращі стосунки, – у слухавці чути, як хлопець зітхає. – Він постійно торочить, що я дію як ганчірка, а не чоловік. Через це в нас вічні суперечки та чвари...

– І ще... клич його просто Платон. Без оцих по-батькові, він терпіти не може офіційності. Думаю, ви швидко знайдете спільну мову.

Телефон ледь не вислизає з моїх затерплих пальців. Платон. Я на кілька секунд перестаю дихати. Кімната навколо повертається на триста шістдесят градусів. Це просто збіг. Дурний, безглуздий збіг обставин! А якщо ні?