Глава 14

Міраель зачинила двері та зайшла до кімнати. Світло свічок тремтіло, відкидаючи м’яке сяйво на його м’язи, засмаглу шкіру й кров, яка вже потемніла. Пташеня в її руках пискнуло. Вона опустила його на стіл біля ліжка.
— Це що, тепер наш новий цілитель? — Селестер підвів брови, ховаючи усмішку. — Справді, Міраель, це пташеня має якийсь магічний ефект. Біля нього Вейлан вперше мовчить довше, ніж три секунди.
Альфа зиркнув на брата вбивчим поглядом. Селена закінчила шов, витерла рану, прикрила її бинтом і підвелась.
— Я все. Але він повинен відпочити. Не зривайте бинти й нехай п’є зілля. З його регенерацією, наш альфа швидко одужає. А що це за красень? — шаманка схилилася над кволим пташеням.
— Я знайшла його у саду. У нього зламане крило, — Міраель наче виправдовувалась.
Жінка доторкнулася до пташеняти та провела пальчиками по зламаному крилу. Воно щебетнуло. Селена випрямилася й схопила флакончик з жовтою рідиною. Насилу відкрила рота пташці та капнула краплю:
— Давай йому по одній краплі щодня. Це зілля підійде і для пташеняти, і для нашого альфи. Пташеняті одну краплю на день, Вейлану — одну ложку тричі на день. І головне не переплутайте. Я прийду завтра. Селестере, не проведеш мене?
— Звісно, — Селестер кивнув та невдоволено зціпив зуби.
Він явно не хотів залишати Міраель наодинці з братом. Шаманка вийшла з кімнати й Селестер вирушив за нею. Покої заповнила тиша. Пташеня цвірінькнуло. Міраель нервово прикусила губу:
— Як ти?
— Житиму, — його пальці стиснули край простирадла. — Проте усі бачили, що я слабкий.
— Ти змусив того старійшину впасти на коліна. Це свідчить не про слабкість.
— Ментально я можу контролювати кожного члена зграї, проте як вовк… — Вейлан обірвав себе на пів слова.
Міраель бачила, що ця тема для нього небажана, проте їй хотілося дізнатися правду. Вона озвучила свої підозри:
— Ти більше не можеш перетворюватися на вовка?
У покоях повисла напружена тиша. Навіть пташеня не видавало жодного звуку, наче теж чекало на відповідь. Вейлан відвів погляд. Серце дівчини схвильовано тріпотіло під грудьми. Їй хотілося, щоб цей чоловік довірився та розповів правду, якою вона не була б. Альфа похитав головою:
— Не можу. Це прокляття позбавило мене не тільки здатності відчувати істинну пару, а й перетворюватися на вовка. Альфа, котрий не перетворюється… Це жалюгідно. Ніхто не знає про цю проблему, лише Селена, Селестер та Ліара.
Ліара. Тепер Міраель багато чого стало зрозумілим. Вона боязко зробила припущення:
— Ліара тебе шантажує? Вона вимагає одруження в обмін на своє мовчання?
— Ні, вона пропонує допомогу. У неї є те, що може зняти це прокляття.

Міраель затамувала подих і слухала зізнання Вейлана:
— Декілька років тому моя мати зникла. Без слідів, запаху, натяків, що з нею сталося. Ми шукали всюди, але безрезультатно. Мати Ліари напіввідьма. У неї був артефакт, котрий дає змогу побачити тінь того, з ким пов’язаний кров’ю, якщо його душа ще не покинула світ. Я попросив скористатися цим артефактом, але мені відмовили, оскільки він діє лише раз. Я не міг втратити можливість дізнатися хоч щось. Тоді я зважився на відчайдушний крок, — Вейлан замовк.
Опустив голову й здавалося соромився того, що сталося потім. Міраель терпляче чекала на його зізнання. Груди чоловіка здіймалися повільно, мов хвиля, що боїться ударити берег. Тоді він різко підвів погляд на дівчину:
— Я вкрав артефакт. Він нічого не показав. Жодного сліду матері, жодного відлуння, а потім артефакт згас та перетворився на звичайне брязкальце. Мене спіймали. Мати Ліари розлютилася. У гніві вона прокляла мене. Відтоді я не можу перетворитися і не відчую істинну пару, навіть якщо вона буде поруч. Це логічно, немає вовка, щоб відчути вовчицю. Мій рід приречений на вимирання.
— Вона пообіцяла зняти прокляття, якщо ти одружишся з Ліарою? — Міраель сіла на крісло та боязко зробила припущення. Вейлан накрив поранені груди ковдрою:
— Мати Ліари померла. Прокляття може зняти лише кровний родич. Ліара погодилася зняти його, повернути мені здатність обертатися на вовка в обмін на наше одруження. Вона хоче статусу, влади, багатства, а я знову відчути вовка у собі.
— Ти не задумувався, що буде, якщо ти одружишся з нею і з’явиться твоя істинна пара? Ти її відчуєш, як і вона тебе.
Міраель стиснула руки в кулаки від хвилювання. Її вовчиця тягнулася до Вейлана, попри його аргументи та заперечення, визнавала його істинною парою. Чоловік похитав головою:
— Не знаю, проте якщо я не поверну собі здатність перетворюватися, то втрачу владу. Будь-хто кине мені виклик і все, я не зможу дати відсіч. Поки контролюю зграю ментально, але цей контроль зменшується. Сьогодні всі побачили, що я не перетворююся. Вони вимагатимуть іншого лідера. Сильнішого, справжнього вовка. Ліара мій єдиний шанс зберегти свою владу та вплив.
Серце Міраель билося гучно, гірко, боляче.
— А якщо я вагітна від тебе і за мною ніхто не прийде? Я й надалі житиму у твоєму домі й дивитися як ти будуєш своє щастя з іншою?
— Ця дитина не моя. Перший поклик стається неконтрольовано, несвідомо, тим більше під впливом повного місяця. Про це свідчить мітка на твоєму плечі, яку перевертень ставить після першої близькості. Міраель, ти завагітніла у вовчій подобі, ти була з вовком, а я не можу перетворюватися.
Дівчина засоромилася від такого факту. Про це вона якось не думала. Пікантні подробиці змусили її щоки палати. Вона нічого не пам’ятала. Для неї перший поцілунок стався з Вейланом. Він перший, чиї вуста вона пам’ятала на смак і ця вагітність виявилася для неї шоком. Міраель сподівалася, що попри все, Вейлан її пара, але після таких подробиць, ця надія згоріла до тла.
Хтось гучно луснув дверима. Дівчина здригнулася від несподіванки та різко розвернулася. До покоїв зайшла Ліара. Її очі спалахнули ревнощами. Вона повільно пройшла до середини кімнати, ковзаючи поглядом від Міраель до Вейлана, немовби зважувала, кого з них вкусити першою. Зрештою зупинила зверхній погляд на дівчині:
— Чого це ти тут?
— Вейлан поранений, — Міраель поспішно виправдовувалася. — Селена лікувала і щойно пішла, я…
— Ти не маєш тут бути, — Ліара не дозволила їй договорити.
Вейлан підтягнувся на ліктях та скривився від болю. Вмостившись зручніше, гаркнув на Ліару:
— Не тобі вирішувати, кому можна мене відвідувати.
— Я думала, тут лише одна жінка має право бути у твоїх покоях після заходу сонця. Це точно не служниця з чужою міткою, — у Ліари затремтіла губа, фальшива усмішка зникла.
— Ми ще неодружені, Ліаро, а ти вже намагаєшся мене контролювати.
Ліара зробила крок ближче.
— Я бачу, ти забув, у кого є ключ до твого звіра.
— Не забув, але я не твій раб.
Ліара перевела злісний погляд на Міраель та насупила брови:
— Ти думаєш, якщо він дивиться на тебе, то ти вже перемогла? Він не твій, ніколи не був і не буде, бо ти не пара йому. Ти перешкода на його шляху до влади. Я його порятунок, а ти для нього згуба.
Міраель спокійно зустріла її погляд наповнений ненавистю. Дівчина підвелася та взяла пташеня на долоню:
— Іноді перешкоди зупиняють того, хто летить у прірву, — дівчина направилася до дверей. — Бажаю швидкого одужання.