Глава 9

Міраель витерла сльози. Не хотілося, щоб Каель бачив її такою: з почервонілими очима та розпашілим обличчям. Двері відчинилися не чекаючи на її дозвіл. До кімнати зайшов той, кого вона аж ніяк не очікувала побачити. Селестер. Перевертень зачинив двері та впевнено пройшов всередину. Високомірним поглядом зміряв кімнату, зупинився біля вікна. Недбало сперся об стіну, а його очі, наче у звіра, блищали у темряві.
— Бачу, Вейлан не балує тебе розкішшю.
— У нього немає причин мене балувати, — дівчина шморгнула носом.
— На нього тиснуть. Вимагають здійснити правосуддя та покарати тебе. Тобі загрожує вигнання або й ще гірше… — Селестер поспішно замовк, наче боявся озвучити щось страшне.
— Ти прийшов зловтішатися?
— Ні, я прийшов з діловою пропозицією. Якщо хочеш вижити, то тобі потрібна історія, а краще викриття. Гостре, болюче, таке, після якого неможливо відмитися, щоб всі дізналися, що Ліара тебе підставила.
— Ти допоможеш? — у дівчини округлилися очі. Вона аж ніяк не бачила у Селестерові рятівника. Він хитро всміхнувся:
— А чому б і ні? Мене завжди тішило дивитись, як пихаті лицемірки ридають на колінах.
Чоловік не був щирим і Міраель чітко це бачила, проте вибір у неї невеликий. Вона важко ковтнула та зважилася запитати те, що її найбільше хвилювало:
— Що ти хочеш натомість?
Селестер підступив ближче. В його русі була загроза, але не хіть. Він сів поруч. Повільно простягнув руку та доторкнувся до підборіддя дівчини, наче випробовував межі дозволеного. Міраель затамувала подих і боялася поворухнутися. Селестер злегка підняв їй голову та змусив дивитися у темні очі:
— Ти мені подобаєшся, бунтівнице. Своїм характером і дурною відвагою. У тобі щось є і це помітив Вейлан, — чоловік опустив руку й дівчина полегшено зітхнула.
— Це не відповідь.
— Я скажу, що це Ліара написала той лист. У мене є докази. Її брехню буде викрито. Але ти, — він нахилившись ближче, наче має сказати щось змовницьке, — довіряєш мені. Не ставиш дурних запитань, не бігаєш до Вейлана, не скаржишся. Зі мною до кінця.
— Тобто твоя слухняна лялька?
— Я не люблю слухняних дівчат, проте пропозиція, що ти моя, мені сподобалася, — від таких слів в очах дівчини промайнув переляк. Селестер одразу помітив це і задоволено хмикнув, — не бійся, я не забажаю нічого аморального.
Міраель знала, що йому не можна довіряти. Вона підозріло зіщулила очі:
— Чому ти взагалі допомагаєш?
— Бо твоя правда може обпалити не лише Ліару, а й когось, хто набагато цікавіший. Ти у скрутному становищі, Міраель. Сама, без союзників, у зграї, в якій тебе вважають чужою, але я можу змінити твою ситуацію. То як, ти згодна?
Міраель відчула, як мурашки пробігли по спині. Вона боялася, що ціна за її порятунок буде надто високою. Селестер не той перевертень, котрому слід довіряти. Він бачив її вагання, і явно невдоволений її мовчанням:
— Подумай, Міраель. Вибір простий: або ти зі мною, або сама проти зграї, проти Ліари, проти Вейлана. Він тобі не допоможе, не піде проти Ліари, адже у неї є те, що йому потрібно. Думай до ранку. На світанку ти або почуєш свій вирок, або спостерігатимеш падіння Ліари. Вибір за тобою.
Селестер підвівся та підійшов до дверей. Наче щось згадав, різко розвернувся:
— І ще одне. У тебе є союзник, але не друг. Якщо зрадиш мене, то я перший тебе здам. У кожного є очі, проте не кожен вміє їх купити, а я вмію.

Селестер пішов, залишивши дівчину у важких роздумах. Вона сама, розгублена, затиснута в кут. Насторожено дивилася на двері та боялася, що зараз хтось зайде і її поведуть на страту. Ніч минула у хвилюваннях, роздумах та страху. Дівчина навіть не переодягалася, у сукні задрімала десь під ранок. Прокинулася від того, що до кімнати зайшов Каель. Його дзвінкий голос пронісся кімнатою:
— Доброго ранку, Міраель! Прокидайся. Альфа наказав привести тебе до нього.
— Мені винесли вирок? — дівчина схопилася з ліжка.
— Ні, це проста розмова з Вейланом. У його кабінеті.
— Дай мені кілька хвилин, щоб я привела себе до ладу.
Каель кивнув та зник за дверима. Міраель протерла очі. Майбутня розмова з Вейланом хвилювала, проте вона не здавалася такою страшною як привселюдне приниження та безпідставні звинувачення.
Вона боязко зайшла до кабінету. Альфа стояв зі схрещеними руками біля каміна, в якому потріскувало багаття. Вогонь відкидав золотисті спалахи на його суворе обличчя. Дівчина зупинилася біля дверей, не наважуючись пройти далі. Щось змінилася у чоловікові. В його очах сумніви, а у серці тривога. Міраель винувато опустила голову:
— Я не штовхала Ліару. Вона навмисно звинуватила мене, а той лист міг випасти і з її кишені під час падіння. Я його не брала.
Вейлан важко зітхнув. Міраель важливо почути, що він їй вірить, але натомість, з його вуст вилетіло дещо інше:
— Навіщо Ліарі плести інтриги проти звичайної служниці? У нас немає доказів, що ти не винна.
— Але і немає, що винна. Єдина зачіпка — це слова Ліари, — Міраель спробувала достукатися до чоловіка.
— Усі бачили падіння Ліари й лист у твоїй руці. Звинувачують тебе у шпигунстві. Дівчина, яка не пам’ятає минулого — ідеальна історія в якій неможливо проколотися. З твоєю появою все загострилося. Випадковість? На мене тиснуть, вимагають правосуддя і я не впевнений, що зможу тебе захистити.
Вона стояла, стискаючи долоні так міцно, що в шкіру в’їлися нігті.
— Мені важливо, щоб ти мені вірив. Хіба не відчуваєш, що я з тобою щира?
Їхні погляди зустрілися. У його очах буря, а у її тріщина. Вони обоє мовчали, але ця тиша зближувала їх. Зрештою, Вейлан важко зітхнув та опустив руки:
— Навіть якщо я тобі вірю, то не знаю, як переконати у цьому зграю.
Двері раптово прочинилися й змусили Міраель відійти вбік.
— Пробачте, що без стуку, — голос шаманки пролився мов мед із металом.
Вона увійшла разом із Селестером. Дівчина одразу відчула, щось не так. Селестер дивився на неї уважно, ніби шукав щось і водночас уже знав відповідь. Селена підняла голову, її очі стали туманними, білими, з відблиском сили. Погляд жінки спинився на животі Міраель. Вона мовчала декілька довгих, важких секунд. Зробила півкроку вперед та поставила долоню на низ живота дівчини.
— О, дитя, воно вже говорить із землею.
Усі завмерли. Міраель не розуміла, чому її називають дитям. Вейлан насторожився та зіщулив очі:
— Яке ще дитя?
— Вона вагітна, — шаманка говорила без жодної емоції, просто, як констатацію факту.
— Що ви сказали? — Міраель зблідла й злегка похитнулася.
Вона не може бути вагітною. Як? Коли? А головне, хто батько дитини? Зіниці в очах шаманки зникли й залишилися лише молочні склери наповнені туманом. Селена не рухалася й здавалося не контролювала себе. З її вуст вилітали неусвідомлені слова:
— Дитина не несе зло, але в ній захована сила. Це дитина альфи, вогонь між трьома вовками. Хтось один з них загине, інший здобуде велич, а третій снуватиме світом поки не знайде своє світило.
Після цього в кімнаті стало так тихо, що було чути, як впала жаринка у вогнищі. В очах шаманки знову з’явилися зіниці й вони набули природного зеленого кольору. Вона забрала долоню від живота дівчини й Міраель опустилася на диван. Не могла повірити, що у ній зародилося нове життя, але її тіло не зраджувало. Вона весь час відчувала слабкість, нудоту, раптову зміну запахів. Гадала, це наслідки нападу на неї, списувала все на те, що організм не відновився до кінця. Тиша розривала вуха. Боязко глянула на Вейлана. Він стиснув руки в кулаки, а в його очах з’явилося розчарування. Він повторив слова шаманки:
— Дитина альфи. Отже, Крейган, альфа ворожого клану твоя пара.
— Я б не поспішала з висновками, — Селена розкинула кістки на столі. — У цій дитині кров вожака, проте невідомо якого. Знак затьмарено, аура зрушена. Щось або хтось намагався приховати істину. Саме тому дівчина нічого не пам’ятає. Це може бути дитина Крейгана або ваша, Вейлане.
— Я б знав про це. Я не торкався Міраель.
— Але є ще один варіант. У моєму пророцтві прозвучала згадка про трьох альф, — Селена говорила загадкою. Вейлан одразу фиркнув:
— Райтак, альфа Місячних примар, має пару, а його син надто малий, щоб стати батьком.
— Ти забув про мене, брате, — Селестер нахабно всміхнувся.