Глава 5

— Я бачу хтось уже здоровий, — Вейлан демонстративно проігнорував хлопця й гнівно дивився на Міраель. Хоч вона і нічого не зробила, але чомусь відчувала провину:
— Майже. Селена робить втішні прогнози.
— Ходи за мною, — віддавши наказ, альфа впевненим кроком попрямував до будинку.
Міраель вирушила за ним. Йшла позаду, наче на каторгу. Потай милувалася його широкою спиною та темним волоссям. Тяжіння до чоловіка нікуди не зникло, а навпаки здавалося сильнішим. Вейлан зайшов у кабінет та різко зачинив двері. дівчина почувалася наче у пастці. Чоловік повільно обернувся до неї. У його погляді крижаний холод, але той холод обпалював. Міраель зупинилася біля дверей, не наважуючись пройти всередину. Чоловік невдоволено буркнув:
— Ти все згадала?
— Ні, нічого, — дівчина перелякано похитала головою. Про свій дивний сон вирішила змовчати, адже то лише сон і ніякої важливої інформації не являє.
— Бачу у тебе багато вільного часу і ти вирішила, якщо тобі добре в моєму домі, то можна поводитися як… — він замовк, підбираючи відповідне слово.
— Як хто? — Міраель підняла брови доверху.
Всередині вирувала буря, а венами розносилося обурення. Вейлан наблизився. Кожен його крок лунав у голові, мов постріл.
— Як вовчиця легкої поведінки, котра не вміє тримати себе в лапах. Заграєш з охоронцем? Сидиш у маєтку і фліртуєш, поки десь блукає твій наречений?
У неї перехопило подих. Спочатку від образи, а потім від болю. Той, до кого її манило й хто зайняв усі її мрії, так безпідставно звинувачував та вважав розпусною вовчицею. Дівчина розвела руками:
— Я нічого такого не робила.
— Нічого? Ти стояла з ним під вербою, усміхалась, дозволила йому наблизитись. Ви трималися за руки. Думаєш, я не бачив?

Його голос був різкий, занадто щирий для холодної гри. У тій фразі відчувався біль. В очах Міраель палала злість.
— То був невинний жест. Каель говорив про бал і жартома обкрутив мене, наче у танці. Ви справді вважаєте, що я заграю з усім, що рухається? — дівчина зневажливо махнула рукою, — а втім, я не зобов'язана перед вами звітувати. Гадаєте мені легко?
— Мені байдуже, чи тобі легко, але це мій дім і я не потерплю поведінки, яка розбещує мою зграю. Я прихистив тебе, а ти так негідно поводишся. Якщо хочеш залишитися у цьому домі, то доведеться відпрацьовувати їжу. З цього моменту ти працюєш на кухні. Завтра до мене приїжджають гості, там знадобиться допомога. Вільного часу в тебе більше не буде.
Міраель стояла мовчки, гордо, з підборіддям, піднятим вище, ніж дозволяло її становище. Вона не знала, що ті дотики у цій зграї вважаються розпусними.
— Ви хочете мене покарати?
— Я хочу, щоб ти навчилась бути скромнішою і менш доступною.
— Чому моя доступність так тебе турбує? Ти ж стверджуєш, що я не твоя істинна пара? — забувши про манери, дівчина підвищила голос та звернулася до альфи надто фамільярно.
Вейлан стиснув кулаки. Його вовк гарчав у грудях. Наче грозова хмара, він нахилився над нею:
— Ти не моя пара, Міраель, — якось невпевнено прозвучало з його вуст. — Але твоя вовчиця приваблює, і саме тому я маю тебе тримати якомога далі. Йди, — гарячий подих торкнувся обличчя дівчини.
Збентежена Міраель розвернулась до дверей, і чоловік тихо додав:
— Якщо Каель ще раз до тебе доторкнеться, або хтось інший зі зграї, то я забуду, що я альфа і стану просто вовком.
Міраель вибігла з кабінету. Її серце скажено калатало та вилітало з грудей. Не розуміла останніх слів Вейлана. Невже вона йому подобається? Швидко відігнала від себе ці думки. Якби подобалася, то він тримав її на перині, а не посилав працювати.
Кухня зустріла шумом, жаром і зневагою. Глиняні миски стояли всюди: на полицях, столах, підлозі. У печі горіло полум’я, пахло запеченою дичиною, цибулею і димом. Декілька жінок мовчки зиркнули на неї, щойно вона ступила всередину.
— А це ще хто? — здивувалася найстарша.
— О, це та сама, яку "прихистили", — з хрипкою насмішкою додала інша жінка. — Цікаво, з ким вона тепер вечерятиме: з нами, чи знову з альфою?
— Мабуть, вчора погано втішила у ліжку, адже їй наказали працювати тут.
Кухня налилася глузливим сміхом. Міраель стиснула губи й відчула, як палають щоки. Їй захотілося втекти, але вона залишилася. Гордо підняла голову:
— Я не втішала його у ліжку, і те, що я тут, а не в його покоях, красномовно це підтверджує. Мене прислали допомогти.
— То починай. Столи не вимиються самі, панянко, — жінка кинула перед нею на стіл брудну ганчірку.
Міраель працювала мовчки. Ганчірка стирала з поверхні жир, руки тремтіли, але не від слабкості, а від приниження. Всі погляди здавалися зверхніми та глузливими. Ніхто не говорив прямо, але кожна дія, кожен шепіт натякав, що вона тут чужа і їм не подобалася.
— Як справи? Все добре? — Каель з'явився так раптово, що вона ледь не впустила миску.
— А на вигляд ні? — дівчина гірко усміхнулась.
— На вигляд ти трохи розлючена вовчиця, — він нахилився ближче. — Мені це подобається. Я думав, тебе покладуть до покоїв альфи, а не до брудних мисок.
— Вейлан заборонив нам спілкуватися. Він гадає, що я тебе… — дівчина поспішно замовкнула. Не змогла озвучити безпідставні звинувачення альфи. Каель запитально вигнув брови:
— Що ти мене що?
Дівчина на мить зам'ялась, а потім видихнула:
— Розбещую.
З грудей хлопця вирвався дзвінкий сміх. Своєю легкістю та невимушеністю сіяв спокій у серці. Каель нахилився та прошепотів на вушко:
— Я не проти, щоб ти мене розбестила.
Вони зустрілись поглядами. У його очах застигло щире зацікавлення. У цей момент вона відчула, що хтось стежить. Обернувшись, Міраель побачила темну постать у дверному проході. Вейлан. Високий, мовчазний, з поглядом, від якого холонуло все всередині. Його очі крижано-темні, але під ними жевріло щось зовсім інше. Гнів. Біль. Ревнощі. Каель теж це помітив.
— Гадаю, мені час, — Каель поспішно покинув кухню.
Альфа не промовив ні слова, лише дивився так, наче кожна мить її розмови з іншим була зрадою. Міраель стояла мовчки, тримаючи в руках брудну ганчірку, і відчувала, як серце б'ється десь у горлі.
— Що це вона тут миє? — хтось кинув із-за спини.
— Може, посуд на заручини? Завтра ж приїздить молода вдова. Та сама, що заглядається на альфу.
— Кажуть, її пара загинула, і тепер вона шукає нового чоловіка. Сильнішого.