Глава 1

— Вона жива?

— На жаль, так, — Селестер відхилився від дівчини, котра лежала на моху й листі посеред нічного лісу. — Вона перевертень, але не з нашої зграї. Зайшла на нашу територію і може бути ворогом. Краще залишити її тут або добити.

Вейлан глянув на неї. Незнайомка ледь дихала, майже гола, у розірваній до колін сукні, вся в подряпинах, забруднена болотом і залита кров’ю. Її обличчя закривало темне каштанове волосся, а запах дурманив розум. Солодкий, насичений, як жарке повітря перед грозою. Альфа стиснув губи й прийняв рішення:

— Несіть її до цілительки.

— Не можна! — Селестер, його брат, бета, одразу заперечив. — Ти хочеш притягнути чужинку у наш дім? Подивись на неї, навряд чи вона виживе, а ці рани явно завдав перевертень. Ти хочеш накликати на зграю біду?

— Що таке, братику? Злякався якогось дівча? Ми знайшли її на нашій території й поки вона дихає, зобов'язані спробувати допомогти. Якщо помре, то така її доля і тоді вона перестане бути нашою проблемою.

Вейлан оголосив своє рішення і ніхто не посмів йому заперечувати. Молоді перевертні взяли дівчину на руки та понесли до цілительки. Її хижа знаходилася біля лісу. Опинившись там, альфа постукав у двері:

— Селено! Відчиняйте, потрібна ваша допомога.

У хатинці з’явилося світло від свічок. Двері відчинила жінка у нічній сорочці з довгим сивим волоссям та втомленими очима.

— Що за галас? — її погляд впав на дівчину і вона миттєво прокинулась повністю. — Заносьте. Обережно.

Двоє молодих вовків поклали незнайомку на ліжко, застелене сірим простирадлом. Вона досі без свідомості, її тіло розбите, губи бліді, але груди ще ледь здіймались. Цілителька схилилася над дівчиною. Взяла до рук глиняну чашу з темною рідиною. Влила кілька крапель до її рота, відставила чашу на дерев’яний стіл та розпорядилася:

— Потрібно омити рани. Принесіть води.

Селена обережно відірвала шматок закривавленої сукні від плеча. На ньому виднілася глибока рана. Цілителька взяла хустинку та змочила у воді. Почала змивати засохлу кров і бруд. На ніжній шкірі виднівся слід від укусу. Чіткий, глибокий, свіжий. Цілителька підтвердила підозри Вейлана:

— Хтось її позначив. Вона вже чиясь пара.

Тиша впала важкою ковдрою. Вейлан відвів погляд. Щось у цьому видовищі відверто дратувало, але він не знав, що саме. Груди стисло, наче повітря вийшло з легенів, а гіркота повільно осіла під язиком. До тями його привів Селестер:

— Це може бути підставою. Привід для війни, адже ми взяли чуже. Якщо вона позначена, то її треба повернути.

— Нам треба знати, чия вона, — попри бурю всередині, Вейлан змусив себе звучати твердо. — Коли дівчина прокинеться, вона сама все розповість.

— Якщо вона прокинеться, — з холодом виправила Селена. — Її серце б’ється, але слабко. Дуже слабко.

— А якщо її позначив ворог? — донісся голос із глибини кімнати, котрий належав одному зі старших воїнів. — Або вона сама з ворожого клану? Відколи це ми переймаємося життям наших ворогів?

— Вона може бути з клану Місячних примар, наших друзів, — додав хтось тихо.

— А якщо її позначив хтось із нас? — цілителька уважно розглядала укус.

Усі повернули голови до неї. Її пальці затремтіли, коли вона знову торкнулась рани. Укус був точний, акуратний, як у тих, кого позначали не в агонії, не в бою, а у моменті тиші, у моменті вибору.

— Я знаю ці мітки. Вони не всі однакові, — її голос опустився майже до шепоту. — У кожного перевертня свій відбиток.

Очі Селени швидко ковзнули до Вейлана. Альфа зціпив щелепу. Його вовк усередині завмер. Не гарчав, не рвався, просто слухав. Зрештою, поклав долоні на лікті:

— Якщо вона пара когось з наших, то скоро ми про це дізнаємося. Дівчина залишається і це не обговорюється. А тепер вийдіть всі, і зачекайте надворі.

Ніхто не смів сперечатися з Вейланом. Йому не хотілося, щоб хтось дивився на напівоголене тіло дівчини. Поки цілителька її омивала, перевертні чекали біля хижі. Звісно, альфа міг піти у своїх справах, але він чекав. Цікавість дошкуляла й зрештою хотілося дізнатися чи незнайомка виживе. Через деякий час Селена вийшла з хижі:

— Я зробила все, що могла. Вона досі не отямилася, але є дещо, що я б хотіла сказати тільки вам.

Вейлан кивнув та зайшов до хижі. У повітрі відчувався запах диму та трав. Чоловік підійшов до ліжка. Ковдра прикривала звабливе тіло дівчини, до якого манило погляд. Вейлан труснув головою. Не про те він думає, зовсім не про те. Селена опустила голову:

— Коли я її омивала, то дещо знайшла. Гадаю, це вас зацікавить.

Жінка нахилилася до незнайомки та прибрала каштанове волосся з грудей. На шиї дівчини висів сріблястий круглий кулон із символом їхньої зграї. Вейлан потягнувся до кулона та взяв його пальцями. Перевернувши, помітив виграювані знайомі ініціали. На його шкірі миттєво виступив піт. Селена підтвердила його здогади:

— Це кулон твоєї матері, яка зникла шість років тому, і яку ми вважаємо загиблою.

Вейлан випустив амулет та зробив крок назад:
— Як таке можливо?
— Не знаю, може їй відомо, що насправді сталося з твоєю матір’ю.
Чоловік стиснув губи. Рішення він прийняв майже миттєво:
— Нікому не кажіть про кулон. Зробіть все, щоб дівчина вижила. Коли вона отямиться, то пришлете за мною. Я залишу вам двох перевертнів на допомогу.
Цілителька кивнула. Вейлан вийшов з хижі та під світлом місяця попрямував до свого маєтку. Повний місяць яскравим колом розмістився на небі. Через прокляття місяць не впливав на Вейлана, проте сьогодні щось було інакше. Звір всередині лютував та рвався назовні. Весь день він думав про кляту незнайомку, яка з’явилася так раптово. Найбільше цікавило звідки у неї кулон його матері. Може ця дівчина стала причиною її смерті? Нарешті, ввечері Неріс повідомив, що чужинка прийшла до тями. Вейлан одразу примчав до хижі з наміром витиснути з дівки зізнання.
Він зайшов до кімнати. Незнайомка лежала на ліжку, спершись на подушку. Селена змащувала її рани, а дівчина кумедно морщила носа. Помітивши чоловіка, вона насторожилася. В її очах з’явився вогник цікавості. Вейлан випростався та намагався здаватися грізним:
— Як твоє ім’я?
Дівчина похитала головою:
— Я не знаю, — вона нервово облизала пересохлі губи. — Нічого не пам'ятаю, голова дуже болить.
Вейлан зіщулився. Він не поспішав вірити цій невинній овечці, яку вдавала з себе дівчина. Чоловік зробив крок до ліжка та поклав долоню на бильце.
— У мене розвинена інтуїція і зараз вона підказує мені, що ти брешеш. У нашому клані брехня карається згідно із законом.
— Клані? — незнайомка насупила брови. — Де я?
— Ти у клані Тіньових стражів, — Вейлан гордовито задер голову й уважно стежив за реакцією дівчини. В її очах панувала цілковита байдужість. Вона стиснула плечима:
— Добре. Якщо ти питаєш моє ім’я, то ми з тобою не знайомі, так?
Чоловік невдоволено пирскнув. Він намагався зрозуміти чи дівчина з нього не знущається. Зараз вона здавалася беззахисною, проте Вейлан давно не вірив дівчатам з ангельськими обличчями.
— Тебе знайшли вчора на кордоні нашої території. Ти була поранена і Селена не гарантувала, що ти виживеш. Фактично, я врятував тобі життя, тож найменше, що ти можеш зробити — це бути чесною зі мною. Не раджу гратися в ігри, інакше, я відправлю тебе туди, де знайшов, і той, хто намагався тебе вбити, може завершити свою справу.
В очах дівчини з’явився страх. Вона стиснула ковдру та, ніби захищаючись, підсунула її до шиї:
— Мене хотіли вбити? Але чому? За що?
— Не знаю, і взагалі тут питання ставлю я. Якщо ти… — Вейлан поспішно замовк, так і не озвучивши погрози.
Дівчина підібрала ноги під себе та закрила голову руками. З її очей потекли сльози.
— Я нічого не пам’ятаю. Це якийсь жах. Голова тріщить від болю. Я не знаю хто я, моя внутрішня вовчиця тужить, а замість підтримки я чую погрози. Як ти можеш, так до мене ставитися? Невже ти не бачиш, хто я? — вона втупилася у нього докірливим поглядом.
Уважно роздивляючись її, перевертень зіщулився:
— Хто? Сподівався ти розкажеш мені про себе, як опинилася у нашому лісі, хто тебе поранив, а найголовніше, — Вейлан нахилився та схопив кулон на її шиї, — звідки у тебе цей амулет?
Він грізно дивився у її темні очі. Спершу з твердим наміром пробити стіну, змусити сказати правду, але коли їхні погляди сплелися, щось змінилося. Десь у темних зіницях він побачив відлуння себе. Ніби вона бачила його по-справжньому, повністю, без броні, титулу й вовчої шкіри. Він наче відчув крик її душі, яка шукає щось знайоме. Його серце стиснулось. Дівчина на одному подиху прошепотіла:
— Я не знаю.
— Не бреши!
— Вона не бреше, — Селена втрутилася у розмову. Жінка підвелася з ліжка та загрозливо поклала руки у боки. — При всій повазі, але не смійте так з нею розмовляти. Дівчина налякана, поранена, вона ледь не загинула. Не для того я її рятувала, щоб ви залякали її до смерті.
Цілителька замовкла, але її очі продовжували горіти. Вейлан зціпив зуби. Його погляд ще мить тримався на дівчині. У ньому билися лють, тривога й щось інше. Незнайомка вхопила руку жінки:
— Ви мені вірите? Ви ж цілителька, правда?
— Так, я Селена.
— Ви можете повернути мені пам’ять? — в очах дівчини горіла непідробна надія. Позбувшись дотику пораненої, Селена розвела руками:
— Це складно. Спочатку потрібно зрозуміти чому ти нічого не пам’ятаєш. Це сталося від удару чи хтось, можливо, застосував магічний вплив.
— Або вона бреше, — втрутився Вейлан. Він досі підозрював дівчину у брехні. Незнайомка стиснула пальці в кулаки. На її очах застигли сльози:
— За що ти так зі мною? Я тобі не сподобалася? Розчарований вибором свого вовка і мстишся? Не таку дівчину ти бажав бачити своєю парою?
— Ти про що? — Вейлан намагався спіймати хід її думок. — У мене немає пари.
— Вже є! Невже не відчуваєш? Ми істинна пара.
Ці слова породили у Вейлана регіт. І ця дівка туди ж. Спочатку він вірив дівчатам, які стверджували, що вони його пара, потім дратувався, а тепер йому смішно.
— Це ти це вигадала, щоб я тебе не допитував? Не вийде, тобі все одно доведеться все розповісти і байдуже, як ти це пригадаєш. А щодо істинної пари, то у мене її немає. Не може бути. Ти чергова аферистка, така ж, як і ті брехухи до тебе. Знаєш, скільки цих істинних я мав? Майже кожна друга дівчина заявляла про це. Стверджувала, що вона та сама. Тож вирізнись оригінальністю і вигадай щось інше. До того ж на тобі мітка перевертня, він тебе позначив як свою пару.
Очі дівчини округлилися від здивування. Вона почала оглядати плече, пальчиками досліджувати лінію укусу.
— Цю мітку поставив на ти? Але хто?
— Звісно не я. Навіть якби й хотів, то не зміг би. Це неможливо. Тому припиняй виставу, у тебе вже є наречений.
Вейлан відзначив, що дівчина дуже добре грала свою роль. У неї явно акторські здібності. Ще трохи й він повірив би, що вона й справді нічого не пам'ятає. Розгубленість незнайомки породила сумніви у серці. Відігнавши небажані думки, він загрозливо насупив брови:
— Я прийду до тебе завтра, — чоловік суворо глянув на цілительку, — робіть що хочете, але щоб завтра вона все мені розповіла.
Гучно гримнувши дверима, Вейлан вийшов з кімнати. Дерев’яними сходами спустився до стежки і від злості стиснув руки у кулаки. Істинна! Таке вигадати. Напевно, дівчина знала про його прокляття, котре забрало здатність не тільки відчувати свою істинну пару, але й дещо набагато важливіше.