Розділ 16. Денис повертається

Денис прийшов до пекарні за два тижні до судового засідання.

Я побачила його крізь скло, коли несла коробки до прилавка. Він сидів за крайнім столиком і крутив у руках ключ від мотоцикла. За рік майже не змінився. Лише волосся стало коротшим, а куртка — новою.

Софія стала поруч.

— Викликати Інну?

— Поки ні.

— Тоді говоритимеш у залі. Двері на кухню не зачинятиму.

Я поставила коробки й сіла навпроти. Денис усміхнувся, ніби ми домовилися зустрітися.

— Привіт.

— Навіщо прийшов?

— Побачити тебе.

— Побачив.

— Не починай одразу. Я з миром.

Він замовив каву. Я нічого не брала.

— Твій батько хоче, щоб я свідчив, — сказав Денис.

— Знаю.

— Він думає, я розповім, яка ти безвідповідальна.

— Ти це вже написав у скарзі.

— Був злий.

— Через злість ти вигадав, що я не годую дитину?

— Не вигадував. Ти працювала майже щодня.

— Марко був із дорослими.

— А мав бути з матір’ю.

— Тоді чому ти пропонував, щоб він залишався з тобою?

Денис відсунув чашку.

— Ми обоє наговорили зайвого. Я не хочу, щоб твій батько забрав малого.

— Пізно.

— Не пізно. Я можу сказати, що скарга була перебільшена. Що ти добре доглядала Марка, у квартирі все було нормально.

— Так і скажи.

— Якщо домовимося.

— Про що?

Він поклав ключ на стіл.

— Я винаймаю квартиру. Дві кімнати. Працюю в сервісі, більше не залежу від дядька. Можемо почати спочатку.

Я не здивувалася. Після його першої фрази чекала умови.

— Ні.

— Навіть не подумаєш?

— Ні.

— Тоді на суді скажу правду так, як її пам’ятаю.

— Правда не змінюється від того, чи я з тобою.

— У кожного своя.

— Марко залишився сам. Це одна подія, а не дві версії стосунків.

Денис нахилився вперед.

— Я вийшов до хвіртки на кілька хвилин. Ти зробила з мене злочинця, забрала дитину, гроші й ще всім розповіла, що я контролював.

— Гроші були мої. Дитина теж моя.

— Я його ростив.

— Кілька місяців допомагав.

— Я прийняв вас обох, коли навіть твій батько відмовився.

— І досі хочеш оплату.

Він стиснув щелепи.

— Ти навчилася говорити словами своєї юристки.

— Ні. Я навчилася не виправдовуватися за кожне «ні».

Софія поставила біля мене склянку води. Денис глянув на неї.

— Ми розмовляємо.

— Вона працює, — відповіла Софія. — У тебе ще п’ять хвилин.

— Це ви налаштували її проти мене?

— Ти впорався сам.

Він різко підвівся. Я теж, бо не хотіла залишатися нижче.

— На суді побачимо, кому повірять, — сказав Денис.

— Побачимо.

Після його виходу Софія зачинила двері на засув і зателефонувала Інні. Та приїхала разом із Катериною. Я переказала розмову.

— Він прямо пов’язав свідчення з поверненням до стосунків? — запитала юристка.

— Сказав, що може назвати скаргу перебільшеною, якщо домовимося. Потім запропонував жити разом.

— Запис є?

— Ні.

— Свідок чув?

Софія похитала головою.

— Окремі фрази. Я була за прилавком.

— Не провокуй наступну розмову, — сказала Катерина. — Якщо він напише — збережи. Сама не вмовляй зізнатися.

Денис написав увечері: «Подумай. Я реально можу допомогти на суді».

Я переслала повідомлення Катерині й не відповіла.

Наступного дня прийшло друге: «Твій тато вже домовився, що скаже. Без мене шансів мало».

Третє — вночі: «Я відкличу скаргу, якщо повернетеся. Не хочу ламати вам життя».

Катерина попросила зробити знімки екрана, зберегти резервну копію листування й не блокувати його до засідання, якщо це не загрожує безпеці. Інна зафіксувала контакт у звіті.

— Він справді може відкликати скаргу? — запитала я.

— Перевірку вже проведено, висновки існують, — відповіла Інна. — Відкликання не зітре матеріали. Але його повідомлення показують мотив звернення.

— Тато скаже, що Денис просто хоче повернути сім’ю.

— Може сказати. Суд оцінює не одну репліку.

Ми збирали решту доказів. З училища надійшла розгорнута характеристика. У ній зазначили, що я перейшла на третій курс, виконую програму, маю високі оцінки з виробничої практики й заздалегідь погоджую відсутність через хворобу дитини. Окремо кураторка написала, що жодного разу не бачила мене в стані сп’яніння чи з ознаками неналежної поведінки.

— Навіщо останнє? — запитала я.

— Твій батько згадав випускний і «схильність до ризикованої поведінки», — пояснила Катерина.

— Один вечір два роки тому.

— Саме це й підкреслимо. Також не дозволимо перетворити можливе насильство над тобою на доказ твоєї ненадійності.

Софія надала довідки про офіційну зайнятість і дохід. Додала план: після отримання диплома пропонує мені повну ставку помічниці кондитера з навчанням у неї.

— Ти справді пропонуєш? — запитала я.

— Не писала б неправди для суду.

— Чому не сказала раніше?

— Бо ти ще не отримала диплом. Думала запропонувати після іспитів.

— А якщо я не складу?

— Складеш наступного разу. Робоче місце від цього не зникне, але зарплата залежатиме від кваліфікації.

Я прочитала довідку кілька разів. Там був не подарунок, а майбутня робота з конкретною сумою. Уперше житло після завершення соціальної програми здавалося не неможливим, а складним розрахунком.

Олеся принесла календар своїх чергувань і виписки, які підтверджували, що вона регулярно переказувала гроші та забирала Марка. Катерина попросила не перебільшувати її допомогу.

— Ми не доводимо, що Олеся фактично виховує дитину замість тебе, — пояснила вона. — Доводимо наявність підтримки.

— Я й не виховую замість неї, — обурилася сестра. — Проводжу з Марком кілька годин на тиждень.

— Саме це й скажете.