Розділ 14. Порожній рядок

У заяві батька біологічний батько Марка згадувався сім разів.

Я порахувала, поки чекала на юристку безоплатної правничої допомоги. Віктор Коваль писав, що його неповнолітня донька приховує походження дитини, відмовляється встановлювати батьківство, позбавляє онука матеріальної підтримки й «веде нестабільний спосіб життя, вступаючи в сумнівні стосунки».

Сумнівними стосунками він називав Дениса. Про те, що Денис подав неправдиву скаргу після розриву, у заяві не було.

Катерина Ярошенко прийшла із запізненням на сім хвилин. Їй було близько тридцяти п’яти. Вона принесла товсту теку, попросила дозволу зробити копії й почала читати від початку.

— Віктор Коваль — твій батько? — уточнила вона.

— Так.

— Він просить визначити тимчасове місце проживання Марка з ним і твоєю матір’ю до досягнення тобою повноліття або покращення житлових умов. Окремо хоче встановити порядок твоєї участі у вихованні.

— Моєї участі? Я його мати. Марко живе зі мною.

— У заяві він описує себе як особу, що може забезпечити дитині стабільність. Це позиція позивача, не рішення суду.

— Він ніколи не купив Маркові навіть підгузка.

— Маєш докази, що пропонував відмовитися від дитини або залишив тебе без житла?

— Повідомлень немає. Він усе казав особисто.

— Свідки?

— Олеся. Мама. Інна чула частину.

Катерина записала імена.

— Тепер про батька дитини. Що відомо?

— Нічого.

— Абсолютно?

— Чоловік був на іншому святі в комплексі. Я бачила його один раз. Була п’яна й не пам’ятаю обличчя чи імені. Він не має мого номера. Не знає про вагітність і Марка.

— Ти зверталася до поліції?

— Ні.

— Намагалася встановити особу?

— Олеся ходила в комплекс. Бронювання оплатили готівкою, даних їй не дали, камер не було. Я більше не шукала.

— Чому?

Я чекала осуду. Катерина просто тримала ручку.

— Бо не хочу, — відповіла я. — Не хочу знову доводити, наскільки п’яною була. Не хочу бачити людину, яка могла залишити мене в номері й піти. І не хочу, щоб він колись дізнався про Марка.

— Це важливо сформулювати без припущень, яких не можеш підтвердити. Ти не пам’ятаєш події й не знаєш особу. Відсутність заяви не доводить недбалості щодо сина.

— Батько каже, я позбавила Марка аліментів.

— Щоб вимагати аліменти від конкретної людини, цю людину треба встановити. Ти не зобов’язана вигадувати батька. За законом передбачений порядок реєстрації, коли батьківство не встановлене. Твої документи оформлено відповідно до нього.

— У свідоцтві не зовсім порожньо.

— Знаю. Але юридично чоловіка, який визнав батьківство, немає. Для суду пояснимо точно.

Вона перегорнула сторінку.

— Денис Малик не записаний батьком і не всиновлював Марка?

— Ні.

— Не подавав заяви про встановлення батьківства?

— Ні. Він знає, що не батько.

— Тоді його слова про фактичне опікунство мають обмежену вагу. Але свідчення про побут суд може вислухати.

— Він брехатиме.

— Не сперечатимемося з ним загальними словами. Зберемо дати, виписки, чеки, листування, характеристики й свідків.

Катерина склала список. Медичні документи Марка. Довідки про навчання. Підтвердження доходу. Акти обстеження житла. Відомості про соціальний супровід. Повідомлення Дениса. Свідчення Олесі, Інни, Софії. Окремо — підтвердження того, що батьки відмовлялися приймати мене з дитиною.

— Мама не свідчитиме проти тата, — сказала я.

— Не вирішуй за неї. Ми попросимо говорити правду.

— Для неї це те саме.

Після зустрічі Інна повезла нас дивитися соціальну квартиру. Вона була на іншому кінці міста, у старому гуртожитку сімейного типу. Окрема кімната, маленька кухня й душ, який не треба ділити з іншими мешканками. Меблів майже не було. На підлозі — потертий лінолеум, на вікні — тріщина, заклеєна стрічкою.

— Це тимчасово на шість місяців із можливістю продовження, — пояснила Інна. — Оплата комунальних частково на тобі. Соціальна працівниця приходитиме за графіком.

— Можна заселятися?

— Після підписання договору й акту. За два дні.

Я відчинила шафу. Усередині лежала одна порожня вішалка.

— Беру.

— Ти навіть не запитала про транспорт.

— Уже бачила зупинку. Дві пересадки до училища, одна до пекарні.

— Далеко.

— Зате договір буде на мене?

— На тебе за участю служби, бо ти неповнолітня. Але Денис не зможе попросити тебе вийти.

— Тоді беру.

До заселення квартиру перевіряли представник програми, працівник комунальної служби й Інна. Вони записали показники лічильників, стан розеток, замка та вікон. Тріщину пообіцяли замінити до зими. Я сфотографувала кожну подряпину, бо пам’ятала договір Галини Михайлівни.

— Тут ніхто не звинувачуватиме тебе через стару шафу, — сказала Інна.

— Денис теж спочатку ні в чому не звинувачував.

— Фотографуй. Це нормальна обережність.

Ми склали список необхідного. Ліжко для мене, ліжечко для Марка, холодильник, стіл, два стільці, посуд, штори. Програма давала частину меблів із фонду, решту треба було шукати.

— Телевізор не потрібен, — сказала я.

— Ніхто й не пропонує.

— А пральна машина?

— Спільна на поверсі.

— Скільки сімей?

— П’ять.

Я записала графік прання як ще одну майбутню проблему. Інна забрала ручку.

— Сьогодні ми знайшли житло. Можеш хоча б десять хвилин не шукати, що з ним не так?

— Якщо не шукатиму, проблема все одно з’явиться.

— З’явиться. Тоді й вирішуватимемо.

Я стала посеред порожньої кімнати й спробувала побачити не тріснуте вікно, а місце для Маркового ліжечка. Вийшло ненадовго.

Переїзд припав на понеділок. Олеся взяла вихідний, Софія віддала службову машину з водієм, кризова квартира зібрала нам продукти на перші дні. Рита поклала в коробку свій чайник.