40. Богдана. Куди він зник?

Я здивовано поглянула на Сема. він ніби не говорив, що в нього є брат чи сестра, чи що мала на увазі його мама, кажучи, що “всі в зборі”. Але він, здається. теж був здивований не менш, ніж я. 

Його мама швидко повернулася, а поряд із нею йшла… та сама дівчина, яка була разом з нами в Карпатах, та, що тоді поцілувала Сема. Я згадала, що вона подруга його дитинства, донька подруги його матері, чи щось таке. 

Здається, вона була зовсім не здивована, на відміну від нас із Семом. 

 — Привіт усім, — сказала, радісно усміхаючись. — Семе, ти чудово виглядаєш! Хоча тоді, в рушнику, ти був прямо неперевершений! 

Я згадала про той випадок і відчула роздратування. Схоже, Альбіна, чи як там її звали. вирішила спеціально провокувати мене….

— Алю, що ти тут робиш? — Сем теж виглядав дещо роздратованим. — Це мала бути сімейна вечеря.

 — Твоя мама мене запросила, — сказала вона, зовсім не знітившись від такого його неласкавого прийому. — Адже я теж фактично член вашої сім’ї. Я в дитинстві більше жила у вас, ніж у себе вдома, бо мої батьки часто їздили у відрядження, пригадуєш? Як ми з тобою якось заблукали в лісі, а всі нас шукали? Було кумедно…

— Так, коли ми були дітьми, ми дійсно багато часу проводили разом, — відповів він. — Але все ж сьогодні я привів Богдану, як свою дівчину, я реально сподівався, що батьки зможуть з нею ближче познайомитись, — він з докором поглянув на свою маму, а потім на Альбіну. 

 — Ми чудово проведемо час усі разом! — сказала його мати. — Не будь таким буркотуном, Семе! Богдана з Алею можуть стати подругами, правда?

Вона при цьому поглянула на мене. Я кивнула, бо що мені ще залишалось…

***

Коли вечеря завершилась, ми з Семом пішли до кімнати, яку нам виділила його мати. Він виглядав трохи втомленим.

— Вибач за це все. Ну, вони 

 — Мабуть, я не дуже їм сподобалась, — зітхнула я.  — Може, вони подумали, що я якась легковажна…

— З якого дива ти легковажна? — не зрозумів він і обійняв мене. — Ти — це ти. Ти хороша… Я кохаю тебе, — додав він тихіше.

 — Ну, що я завагітніла до заміжжя, — я винувато глянула на нього. — А якщо Аля їм сказала, що я була там з іншим чоловіком… То вони можуть подумати, що це не твоя дитина…

— Ну, ми і так знаємо, що вона не моя. Але батьки про це не дізнаються. Їм це не треба знати, — відповів Сем, цілуючи мене в губи. 

 — Я кохаю тебе, — прошепотіла я, відповідаючи на поцілунок. — Тільки тебе, і так буде завжди…

Хотіла продовжити  “... і це твоя дитина”, але все ж в останню мить зупинилася, я так хотіла зробити це зізнаня особливим і таким, що запам’яталося б Семові… Обов’язково найближчим часом це зроблю…

***

Я заснула в обіймах Сема, мені було так добре поряд із ним, що всі ті витівки його батьків з запрошенням Альбіни здалися вже не суттєвими. Вони мали б побачити, що ми з Семом кохаємо одне одного, тож змиряться з тим, що їхній протеже нічого не світить. І можливо, з часом ми подружимось, а там і дитина народиться… Бабусі й дідусі завжди радіють появі на світ онуків і стають добрішими… З цими думками я усміхнулась і заплющила очі, слухаючи поряд із собою розмірене дихання Сема….

Прокинулась я, коли ще було темно, бо мені захотілося у вбиральню. Спершу, щоб зорієнтуватися, куди йти, увімкнула нічник на тумбочці біля ліжка — і  побачила, що поряд зі мною не було Сема. Але я не надала тому значення, подумала, що може, він встав з тієї ж причини, що й я, і ми зараз зустрінемося в коридорі. 

Я вийшла в коридор і побачила, що світло у вбиральні вимкнене, отож Сема там немає. Але де він? Пішов попити води на кухню? Та на тумбочці його мати залишила пляшку мінералки, тож навряд чи він став би йти по воду донизу. Тоді де він може бути? 

Я відчула занепокоєння. Спустилась таки вниз і побачила, що там темно, в кухні і вітальні не було нікого. Знову піднялася нагору й зазирнула в нашу спальню — Сем так і не повернувся. Куди він міг піти посеред ночі? Я стояла в коридорі і думала, що робити. Може, подзвонити йому? Та його телефон лежав на тумбочці, я бачила його, коли ввімкнула світло. 

І тут я помітила, що з-під дверей однієї зі спалень видно неяскраве світло. Може, він зайшов до матері чи батька за чимось? Я  обережно підійшла до дверей і прислухалась, але не почула звідти розмови. Було тихо. Тоді я повернула дверну ручку, двері відчинились, і я була шокована картиною, яка відкрилася переді мною. На  просторому двоспальному ліжку спиною до дверей лежав Сем, а поруч із ним, з заплющеними очима, Аля, яка обіймала його, поклавши голову йому на плече. Я відчула, як мені різко стало бракувати повітря, а серце ніби завмерло в грудях і стиснулося від болю…

Друзі, на книгу відкрита передплата, але в перші дні ціна буде мінімальною! Купуйте прямо зараз, щоб заощадити і не розлучатися з улюбленими героями!