39. Богдана. Не надто гостинний прийом

Коли я переступила поріг квартири Сема, на мене зразу нахлинули спогади. Адже я не була тут з тієї ночі, коли ми вперше були разом. і коли я втекла від нього.  

 — То ми на цих вихідних поїдемо до твоїх батьків? — запитала я, коли ми вже приготували разом обід і сиділи на кухні. 

— Думаю, краще не затягувати з цим. Вже відстріляємось, і буде якось спокійніше, що думаєш?

 — Та я не проти, — звісно, я відчувала хвилювання, але була згодна з ним, що, якщо відкласти поїздку на потім, я буду довше про неї думати і переживати наперед. Тож краще одразу поїхати і потім спокійно вирішувати питання з роботою та переїздом. 

— Все буде добре. Мої батьки більш-менш адекватні, — він чмокнув мене в щоку. — Ну, може трохи здивуються. Але просто тому що я про тебе "нічого не розповідав". Але я рідко щось розповідаю, тож це чисто в моєму стилі.

 — Я така сама, теж про особисте не розповідаю, — усміхнулась я. — Батьки за це на мене сваряться. Але, думаю, коли побачать тебе, то зрадіють. 

— Ну, ми вже дорослі люди, можемо і не розповідати. Хоча… Я розумію їхні переживання за тебе. Вагітна донька і без офіційного чоловіка — вони дійсно переживали б. Певно, з синами батькам легше.

 — Думаю, батьки хвилюються однаково і за синів, і за доньок, — я усміхнулась. — Але мають зрадіти, коли дізнаються, що в них буде онук чи онучка. 

— Так, — він теж усміхнувся. — Все буде добре, ти їм обовʼязково сподобаєшся. Ось побачиш. 

***

Ми купили його батькам подарунок і наступного ранку вирушили в гості. Звечора попередили їх, що приїдемо, і Сем просив особливо не готуватися, сказав, що буде радий, якщо ми просто зустрінемося по-домашньому. 

Його батьки жили в приватному будинку на Дніпрі, в районі Осокорків.

Коли ми вийшли з машини і пішли до будинку, господарі вже зустрічали нас на порозі 

 — Добрий день, рада вас бачити, — сказала його мама, але мені здалося, що вона розглядає мене з усіх боків, ніби сканує поглядом, і від того я почувалася незатишно. 

 — Мамо, тату, знайомтесь, це Богдана, — сказав Сем, легенько обіймаючи мене за талію. 

 — Дуже приємно, — його батько усміхнувся мені. — Заходьте до будинку…

Ми пройшли всередину за великий накритий стіл. Посередині стояла велика ємність з кришкою, навколо якої була пара.

А ще навколо були різні суші та роли на тарілочках.

— Я замовив найкращих раків! — сказав Артур Павлович, батько Сема. — Їх варили в пиві! Ну, не в суцільному, але пару літрів додавали. Такі раки найсмачніші. 

— А для дівчат — суші, — додала його мама, Марія Віталіївна.

 — Дуже люблю суші, — сказала я. 

Ми сіли за стіл, Артур Павлович підняв келих.

— Давайте випʼємо за те, щоб у всіх все склалось правильно і добре, — сказав він. 

— І відповідно до того, що вони заслужили, — додала Марія Віталіївна.

Я пила сік, а не шампанське, як усі. Марія Віталіївна уважно поглянула на мене. 

— То виходить скільки ви зустрічаєтесь? І який в тебе термін, дитинко?

 — Ми познайомилися вже давно, я була студенткою Сема, але між нами не було тоді нічого, ми зустрілися кілька місяців тому на святкуванні ювілею університету, — сказала я.  — Термін у мене майже п’ять місяців…

— Щось я не зрозуміла… Ви зустрілись пару місяців тому, а термін — пʼять місяців? 

— Ми зустрілись якраз пʼять місяців тому, — втрутився Сем. — Порахуй, коли я їздив на зустріч. 

— І ти такий впевнений, що то твоя дитина?

Я відчула, як моє серце завмерло, а потім забилося прискорено, чекала з  хвилюванням, що він відповість. 

Але Сем не встиг відповісти, бо нас перервав дзвінок у двері, який почувся зі сторони коридору. 

— О, нарешті всі в зборі! — його мама встала з-за столу. — Зараз відчиню! — гукнула вона голосно…