29. Богдана. "Такі як ти"

Наступного ранку я не змогла знайти однієї сережки. Обшукала весь номер, але її не було ніде. Це була не дуже дорога прикраса, але важлива для мене, мені ці сережки подарували батьки з приводу закінчення школи, і не хотілося отак втратити одну з них. 

Раптом, коли я вже майже змирилася з тим, що не знайду її, мені сяйнуло — може, я загубила її в номері Сема, тоді як він  потягнув мене на ліжко… Може, вона десь там і лежить?

Не довго думаючи, я вийшла в коридор, підійшла до його номера, постукала, але так як Сем не відчиняв, вирішила все ж увійти. 

І тут побачила цю сцену, яка змусила мене почервоніти. 

Сем лежав на підлозі, повністю голий, а на ньому зверху лежала якась блондинка в короткій спідниці і блузці з чималим декольте. Він що, повію сюди викликав? Чи це була якась його чергова подружка, з якою вирішив розважитись? Хоч би двері замкнули ці горе-коханці…

— Це не те, що ти подумала! — раптом вигукнув Сем, коли побачив мене. Одразу спробував встати, і тут я побачила його зовсім без нічого, тепер навіть та дівчина нічого не прикривала.

— Ой, — вирвалося в мене і я заплющила очі. А коли відкрила їх, він уже закутався в рушник. 

 — Це я винна, така незграбна, — промовила білявка. — Я Альбіна, подруга Сема, ми ще з дитинства дружимо! 

 — Я Богдана, — пробурмотіла я розгублено. 

— Вона раптово приїхала! І тільки зайшла. Я купався. У нас нічого не було! — Сем поглянув на Альбіну. — Скажи.

 — Ага, — підтвердила вона. — Зовсім нічого! 

Але я чомусь не повірила. Надто лукаво вона поглядала на Сема, ніби показувала що підіграє йому і прикинеться просто подругою. 

 — Вибач, мені треба було почекати, поки ти відчиниш, — зрештою видушила з себе я, дивлячись на Сема. 

— Я ж кажу у нас нічого не було, Богдано, ти мені не віриш? 

 — Авжеж, вірю, — мене охопив якийсь іспанський сором, як буває, коли хтось інший робить дурницю, а соромно тобі. — Я, здається, загубила в тебе в ліжку сережку, ти не міг би поглянути? 

Тільки, коли я вимовила цю фразу, до мене дійшло, як двозначно вона прозвучала. і я почервоніла. 

— Альбіно, ну привіталась, можеш і йти. Ми з Богданою будемо шукати сережку! — сказав Сем одразу. 

 — Так, звичайно, — кивнула Альбіна. — Семе, зустрінемося пізніше, покажеш мені місцеві пам’ятки, гаразд? 

— Я ж казав, я тут на конференції, — буркнув він. — Іди вже.

 — Іду-іду, — вона востаннє усміхнулась йому і вийшла за двері. 

 — Вона що. намагалася тебе спокусити? — не втрималась я. 

— Я просто вийшов з душу, — буркнув він і відчинив двері до ванної, показуючи мені, що там дійсно щойно купались. — Ти ж бачила, вона була в одязі і нафарбована, вона не була у мене в душі зі мною! У нас нічого не було! 

 — Але ви лежали на підлозі… — протягнула я.  — І здається, цілувалися…

— Вона впала на мене! — насупився він. — Прямо на мене. У мене синець буде! От, дивись! — він повернувся до мене боком і трохи задер рушник на нозі. 

Я відчула, як всередині мене стало жарко. Дивилася на його оголений торс і уявляла, що він зараз обійме мене, візьме на руки…Ледве відігнала від себе ті фантазії. 

 — Ну добре, — сказала швидко. — То поглянь, будь ласка, чи не лежить ніде моя сережка. Це дуже важлива для мене річ…

— Так, ходімо пошукаємо її, — він кивнув і пройшов вглиб номеру. Одразу біля ліжка нахилився і я знову почервоніла, бо мені було видно надто багато.

 — Ти не вдягнешся? — запитала я його і тут же додала. — На сніданок треба йти…

— Зараз… — буркнув він. — Блін. Ти ж правда нічого такого не подумала про мене і Альбіну? Я клянусь, у нас нічого не було. Вона мене ніколи не цікавила. 

 — Звісно, я нічого не подумала, але мені здається. вона до тебе небайдужа, — сказала я.  — Вона так на тебе дивилася…

— Навіть якщо й так, мене вона не цікавить, — він зазирнув мені в очі. — Мені подобається інший тип жінок. 

 — Який же? — тихо спитала я, відчувши, що по моєму тілу від одного його погляду побігли мурашки. 

— Ніжні, — він зробив до мене крок. — Милі, — його долоня торкнулась моєї долоні. — Такі, як ти. 

Я ледь облизнула губи. Здається, наче не було між нами усіх цих сварок, а тільки вчора була та зустріч, і та наша одна-єдина ніч, яку я ніколи не забуду.

“Ти теж мені дуже подобаєшся” — хотілося сказати мені. — Я хочу прожити з тобою все своє життя…” 

Але я не наважувалася вимовити жодного слова…