27. Богдана. "Життя непередбачуване"

Мені треба було сказати, що це його дитина, але я не наважувалась. Боялася, що настрій Сема знову зміниться. Він завжди був як осіння погода, коли зранку дощ, вдень спека, а ввечері прохолода, і все це може змінитися будь-якої миті. Раптом якщо я це скажу, то почую у відповідь, що він мені не вірить і я хочу повісити йому на шию чужу дитину?  Бо дійсно у нас була всього одна ніч, який чоловік в таке повірить? Вони всі думають, що для того, щоб завагітніти, потрібні тривалі стосунки…

Зрештою я так і не сказала йому про це, бо він заспокоївся, був такий домашній і трохи винуватий, і мені хотілося розтягнути цей вечір, зробити його нашим, хай це буде не вечір кохання, а всього лиш розмови про життя… А потім колись я все ж наважуся і скажу йому правду, і тоді вже що буде, те й буде…

 — Тобі з цукром чи без? — запитала я. підсовуючи ближче до нього чашку чаю. — Я взагалі-то люблю заварювати чай в чайнику, з пакетиків він не такий смачний, але, на жаль, тут немає чайника для заварювання…

— Хочеш підсластити мені пілюлю? Чи як там кажуть? — він усміхнувся. — Ти надто добра. 

 — Пам’ятаєш, як ми в універі ходили в похід? — запитала я. — І ти вчив нас розпалювати вогнище?

— Ага… Зараз би я його не розпалив, певно, — сказав він замислено і відпив чаю. 

— Ми тоді всі захоплювалися тобою… Дівчата мріяли, що ти звернеш на них увагу, а хлопці старалися бути схожими на тебе, — продовжувала вона, розколочуючи цукор у своїй чашці. — Мабуть, якби тоді мені хтось сказав, що через кілька років ми з тобою будемо отак сидіти і пити чай, я б не повірила…

“І  в те, шо ти станеш моїм першим чоловіком теж би не повірила, — додала подумки. — І батьком моєї дитини…”

— Так, я б теж не повірив, — він кивнув. — Що через стільки років я пересплю зі студенткою, хай і колишньою. А вона потім мене продинамить. Вибач, — він відпив ще чаю.

 — Життя часто буває непередбачуваним, — сказала я. — Бери печиво, воно смачне. 

— Погодуй мене, — він зазирнув мені в очі і трохи розтулив рота. 

Я трохи здивовано глянула на нього, але потім розламала печиво і поклала половинку йому до рота. Мимоволі усміхнулась тому, як зворушливо він зараз виглядав. 

 — Ну як? Подобається?

— Угу, — він кивнув. — Подобається… — він дивився мені в очі і у мене було враження, що він казав зовсім не про печиво.

 — Розкажи, будь ласка, про себе, — попросила я.  — Я майже нічого про тебе не знаю…

— Та особливо немає про що розказувати. Завдяки бізнесу я розбагатів, — він зітхнув. — Але став більш самотнім. Це якщо коротко. А у тебе що було ці роки? 

 — Після закінчення універу я влаштувалась у будівельну фірму, — стала розповідати я. — Шеф у мене хороший, завжди турбується про мене, я переживала, що коли дізнається про мою вагітність, попросить звільнитися. але цього не сталося… Навпаки відправив мене сюди, сказав, що за гарну роботу, але, думаю, просто хотів, щоб я відпочила…

— І відправив вас разом з батьком дитини, сімейний відпочинок вам влаштував, — буркнув Сем. 

Я відчула, що червонію. Хоч би Сем не помітив цього…

 — Я не казала йому, хто батько дитини, — сказала, дивлячись йому в очі. 

Мені хотілося, щоб він зараз здогадався, щоб запитав: “Може, це я батько?” і я б тоді сказала: “Так”...

— Ну, він же певно не ідіот і здогадався, раз відправив вас вдвох? — він теж поглянув на мене.

 — Мабуть… — я ледве стримала зітхання.   — Я дуже здивувалася, коли побачила тебе тут. Не думала, що ми колись ще зустрінемось… ну в принципі, на зустрічах в універі могли, але отак, в Карпатах, на конференції… Це дуже несподівано, але я рада, що ми поговорили, закрили цей гештальт…