25. Богдана. В його обіймах

Коли Сем написав мені і запитав, що в мене є з їжі, я була дуже здивована. Чого-чого. а такого питання я від нього не очікувала.  Але подумала — може це шанс якось домовитися і не псувати одне одному відпочинок?Тому я дістала з шафки печиво, шоколадку і яблука з апельсинами — все, що було в мене в номері на випадок. коли ввечері захочеться трохи перекусити — і пішла до його номера. 

Вже перед дверима на мить замислилась — чи правильно я роблю? Але потім швидко постукала, аби не було спокуси розвернутися і піти.

Почула. як Сем гукнув: 

 — Заходь!

Штовхнула двері — й опинилася в його номері. Його не було видно з коридору, але номер був не надто великий, далі йшла кімната, певно, він був там. 

Я пройшла до спальні і побачила, що Сем лежить на ліжку з телефоном у руці. 

 — Привіт, — сказала я, не в змозі відвести від нього очей, особливо ж прикувала мій погляд його футболка, яка трохи закотилася, відкривши доріжку з темного волосся, що збігала вниз. під пояс його штанів. Я відчула, що червонію, і поспіхом простягнула йому пакет з продуктами.  — Ось їжа. 

Сем ліниво поглянув на мене, потім потягнувся до пакету, але замість того, щоб взяти його, смикнув мене за руку і вже за мить я впала прямо в його обійми на його ліжко. 

— Що ти робиш? — вигукнула я, відчувши, як мені вмить стало жарко від того, що він зовсім поруч і обіймає мене. 

— Хіба не видно, — буркнув він мені на вухо. — Обіймаю тебе. 

 — Ти п’яний, — я відчула від нього не дуже сильний, але все ж помітний запах спиртного.  — Мені це не подобається!

— Ти дійсно кохаєш його? — тихо запитав Сем, обпікаючи подихом моє вухо. 

Я мовчала. Не було сил брехати йому, коли він був так близько, і все моє тіло тремтінням відреагувало на його дотик. Більше за все мені хотілося зараз самій обійняти Сема і поцілувати його, і що буде те й буде… Я все ще дуже кохала його… Але не могла наважитися сказати  про це. 

 — Ти ж не кохаєгш мене, — все ж відповіла, трохи відсторонюючись від його рук.  — Якби кохав, то знайшов би навіть після того, як я втекла. А так тобі було байдуже…

— Мені не було байдуже. Боляче було, — він сховав обличчя у мене на грудях. 

 — Справді? — тихо запитала я. — Тобі справді було боляче?

— А як мені мало бути? — відповів він питанням на питання. — Я на пару годин відійшов. А ти потім не відповідала, всюди мене заблочила. 

 — Я подумала, що не потрібна тобі… — зітхнула я. 

— І тому я лишив тебе в своїй квартирі? — хмикнув Сем.

— Не хотів будити, і втік, щоб не розмовляти зі мною, щоб я прокинулась і пішла сама. і тоді б ти повернувся…

— Втік зі своєї квартири, ти взагалі чуєш, як це звучить? — додав він неголосно.

 — Ну тоді я так подумала, коли твоя дівчина сказала, що ти щоразу так робиш, коли ви сваритесь… Приводиш дівчину на одну ніч… Що б ти робив на моєму місці? 

— Я тобі вже казав, вона не була дівчиною, це раз, а по-друге я так ніколи не робив. Хоч ми і коханцями з нею тільки були. 

 — Що б ти робив, якби був мною і почув таке? — повторила я своє запитання. 

— Точно не пішов би в ліжко якогось придурка і не зробив з ним дитину, — буркнув Сем.

У мене було таке відчуття, немов він мене вдарив. Я відштовхнула його і підвелася з ліжка.

 — Краще я піду… Коли протверезієш, можна буде поговорити нормально…

— Чому? — він поглянув на мене. — Не йди. Залишся тут, Бодю. 

 — Мені неприємно, коли ти говориш так про Веніаміна… І про дитину, — сказала я, дивлячись йому в очі. Він виглядав таким сумним. Моє серце билося дуже швидко. я боролася між бажанням негайно вискочити з номера і підійти до нього й обійняти. І довго-довго не розмикати обіймів…