22. Сем. "Не "для чого", а "чому"

Бляха, я почувався жахливо. Ми ж з Богданою ніхто одне одному. Взагалі ніхто… Ну, переспали раз. Але тоді чому я настільки роздратований тим, що вона з тим мужиком? Це таке почуття власності? 

Але у мене ніколи не було такого… Якщо жінка хоче бути з якимось придурком, хай буде, хіба ні? Але коли це стосувалось Богдани, мені прямо дах зносило… І навіть те, що вона вагітна від нього, чомусь мене не зупиняло.

Не зупиняло мій потяг до неї, не зупиняло бажання, щоб вона була моєю. 

Треба було відійти і охолонути. Тому я кивнув Алісі.

— Добре, ходімо.

А сам поглянув на Богдану. Вона дивилася на мене якось сумно. Здавалося, той Веніамін не дуже їй подобався, може, вона з ним тільки через вагітність, типу щоб у дитини був батько? 

Ми пішли на танцмайданчик, я обійняв Алісу за талію. Але обрав таке місце, де мені буде видно Богдану. 

— Дякую, що забрала мене звідти, я вже майже зірвався, — сказав я неголосно. 

— Тримайся, я з тобою, — усміхнулась вона.  — Розумію, що ти ревнуєш, але як кажуть, гнів — не найкращий порадник…

— Та так, — я зітхнув. — Бійка тут навряд пішла б мені на користь. А у мене було враження, що ще трохи, і я реально накинусь на того Веніаміна. 

 — Він дійсно якийсь неприємний, — погодилась Аліса.  — Чому вона його обрала? Кохання зле…

Я трохи заспокоївся. Аліса, все ж, була хорошою подругою мені. Вона не була схожа на тих типових секретарок, у яких немає в голові нічого, крім бажання одружити шефа на собі. Вона взагалі була розумною і чуйною. 

Коли я перевів погляд на Богдану, то побачив, що вона щось сказала Веніаміну і підвелася з-за столика. Він кивнув і також встав, і вони обоє вийшли з їдальні. 

— Ну от, вони пішли разом, — я зітхнув. — Щось весь настрій пропав. Певно, піду теж до номеру. 

— Може, варто змусити її теж ревнувати, якщо вона досі небайдужа до тебе? — раптом сказала Аліса. 

— І як я це зроблю? — я зітхнув. — Ну, от я з тобою потанцював. Але вона просто пішла з ним.

 — Можна поводитися так, ніби ми з тобою зустрічаємось, і подивитися на її реакцію, — запропонувала Аліса. 

— Думаєш, якщо вона приревнує, то викаже свої справжні емоції і почуття? — здається, я починав розуміти, що вона має на увазі.

 — Так, вона має видати себе, ну, захотіти поговорити з тобою без присутності свого “коханого” чи щось у тому дусі… А там головне для тебе — не зриватися на неї з докорами, а спокійно все з’ясувати. Може, ще не все втрачено. Якщо ти кохаєш її, то хіба вагітність стане на заваді? Тисячі чоловіків одружуються з жінками, які вже мають дітей, і живуть щасливо… Але якщо вона не покаже, що ти для неї важливий, то краще відступися і дати їй спокій…

Я не був впевнений, що я прямо кохаю Богдану. Якби я її кохав, хіба не хотів би для неї кращого? А вона ж типу обрала того  придурка… Та і в них буде дитина…

— Добре, я спробую з нею поговорити, дякую тобі, — сказав Алісі.

Все ж, язик не повернувся заперечити щодо кохання…

***

Коли я прийшов до номеру, то вирішив діяти по-новому. Я створив новий профіль в інсті і з нього написав Богдані, бо мої реальні профілі були заблоковані у неї.

"Привіт. Це Сем. Вибач, що пишу від обличчя якогось кота. Але я подумав, що інакше ти не відкриєш моє повідомлення. Нам треба поговорити наодинці," — написав я їй.

Вона прочитала повідомлення і якийсь час не відповідала, а потім написала:

“Ти хочеш знову звинувачувати мене? Для чого ти це робиш?”

"Ти неправильно ставиш питання. Не "для чого", а "чому". Я так по-дурному поводжусь, бо, схоже, страшенно ревную…"