21. Богдана. "Він вирішив, що я - його власність..."

Я прямо відчувала на собі чийсь погляд. ніяк не могла зосередитись на виступах учасників зібрання. Озирнулась — і зустрілася поглядом із Семом. Веніамін теж помітив його. 

 — До чого неприємний тип, — пробурмотів він. — Може, мені піти й поговорити з ним по-чоловічому?

 — Ні. будь ласка. не треба ніяких розбірок! — напружилась я. — Не хочу привертати до нас увагу. Впевнена, що він відчепиться, якщо я буду його ігнорувати. 

— Але він весь час вирячається. Це ненормально! — буркнув Веніамін. 

 — Він ревнує мене до тебе. — я зітхнула. 

— Але ж ти сама казала, що у вас нічого вже немає… — він насупився. — Ти зараз взагалі зі мною, яке право він має ревнувати? Ви ж не були парочкою…

 — Не були, — сказала я. — То була лише одна ніч, про яку я воліла б забути. Але, схоже, він вирішив, що я тепер —  його власність…

— Якщо він ще щось зробить, я клянусь, я з ним розберусь, — Веніамін схрестив руки на грудях і насупився.

 — Він не зробить, — я заспокійливо погладила його по руці. — Все буде добре. 

Сама не дуже в це вірила, але все ж сподівалася на краще. 

— Ну, побачимо… 

***

Після того, як захід закінчився, ми встали зі своїх місць, щоб іти до їдальні, де мав відбутися невеликий банкет з приводу початку конференції. 

 — Ти не домовився, щоб нам дали інші місця? — спитала я у Веніаміна. 

— Ходив, але вони сказали, що їх поміняють за три дні, для "обміну" досвідом, — він зітхнув. — Щоб ми не поламали їхню схему, доведеться поки сидіти.

 — Зрозуміло, — я зітхнула. — Ну. потерпимо вже, все ж це не назавжди. 

Коли ми підійшли до столика, за ним ще нікого не було. У мене з’явилась надія, що Сема тут сьогодні не буде, може він сів біля своїх друзів чи знайомих на інше вільне місце, тоді нам пощастило. 

Але, на превеликий мій жаль, Сем невдовзі підійшов разом з Алісою і сів прямо біля мене, а Аліса сіла далі за ним. 

 — Як вам конференція? — Аліса усміхнулась, поглянувши прямо на мене. 

 — Дуже корисна, — сказала я. — Сподіваюся дізнатися багато нового. 

— Мені теж тут подобається. Перша лекція була цікава, — кивнула вона і перевела погляд на Сема. — А тобі як?

— Що? — Сем, здається, взагалі її не слухав. 

— Як тобі перша лекція? 

— Нормально, — кивнув він і перевів погляд на мене. 

Я теж дивилася на нього, як загіпнотизована. Відчувала аромат його одеколону, і він дуже нагадував про ту нашу зустріч кілька місяців тому, аж у голові запаморочилось від нього. Я подумала, що хочу. щоб він поцілував мене, і тут же розгнівалась на себе. 

“Це все гормони так впливають, ви чужі люди, ти не маєш мріяти про нього”, — стала повторювати подумки, як свого роду афірмацію. 

— Як ти себе почуваєш? — запитав Веніамін. — Ти бліда, втомилась? 

— Все добре, — відповіла я. — Трохи втомилася. але не критично. 

— Можемо сьогодні посидіти ввечері на терасі в номері. Там прохолодно і вид дуже красивий, — Веніамін усміхнувся і торкнувся моєї долоні. Він сказав це тихо, але все ж я розуміла, що Сем теж все чує.

 — Так, можна посидіти, — відповіла я, але думала в цей час все ще про Сема. Якби він запросив мене кудись… Але це дурна думка, бо він знову почне говорити різні дурниці і сваритися зі мною, а я засмучусь… Краще взагалі спілкуватися з ним по мінімуму…

— Мене зараз знудить від цієї приторності, — пробурмотів Сем, закочуючи очі. 

Я вся напружилась, передчуваючи новий виток конфлікту. 

 — А ми підемо потанцюємо, — сказала Аліса, дивлячись на Сема. — Тут є танцмайданчик з живою музикою.  Як тобі така ідея?..