18. Сем. Неприємна розмова

Але Богдана вийшла сама і я не зміг втримати полегшене зітхання. 

А потім я помітив її живіт і у мене склалось в голові два плюс два. Вона вагітна. Бляха, вона від нього вагітна! 

— А де татусь? — кинув недбало, хоча всередині все прямо кипіло від злості. — Ви хіба не разом живете?

Богдана глянула на мене, потім на свій живіт, і почервоніла. 

 — Ні, не разом, — похитала головою. 

— Дитину зробити змогли, а живете не разом? Якось це дивно… — я не міг зупинитись, бляха, вона ж зрозуміє, що я страшенно ревную… 

 — Тобі не здається, що це не твоя справа? — тихо сказала вона. Була напружена, як струна, і не дивилась мені в очі, мабуть, було соромно. 

— Так, не моя, — сказав я максимально спокійно, хоча в душі все продовжувало кипіти. — Ти ідеш на захід, так?

 — Іду, — кивнула вона.  — А де твоя помічниця? 

— Може, вже пішла на конференцію, — я знизав плечима. — Ми ж не в одному номері живемо, звідки мені знати?

 — Зрозуміло, — судячи з її насмішкуватого голосу, вона не дуже вірила в те, що я не сплю з Алісою. 

— Що це взагалі за стереотипи? Чому якщо у боса є помічниця, всі вважають, що вони сплять? — запитав я роздратовано. 

 — А в тебе такі ж стереотипи, якщо жінка вагітна, то обов’язково має триматися за тата дитини руками й ногами, щоб він випадково не втік, — схоже, Богдана вже взяла себе в руки і відповідала мені досить дошкульно. 

— Це ти натякаєш, що той Веніамін не батько дитини? — я насупився.

— Я ні на що не натякаю… Мені взагалі треба йти, хочу зайняти хороше місце, — задерла вона носика. 

— Стій, — я торкнувся її запʼястку, змушуючи Богдану поглянути на мене. — То він батько, чи ні?

Вона закліпала очима і ледь закусила губу, але швидко оговталась від такого питання в лоб: 

— Так, і що? 

— Я думав, такі типи не в твоєму смаку, — буркнув я. Все ж, я не помилився, то була їхня дитина. Але на пальці Богдани не було обручки чи ще чогось. Значить, їхні стосунки не були такими вже серйозними. 

— Чим він поганий? Турбується про мене. І ніколи не зрадить… — тихо промовила вона. 

— Тоді чому ти переспала зі мною того разу? Ти казала, що в тебе нікого нема, — я підтис губи. 

 — Піддалася на твою харизму, — вона ледь примружила очі. 

— А якщо я розповім йому? — запитав я. — Що буде? Ти йому зрадила. 

Мене страшенно бісила вся ця ситуація. Я не розумів, як з неї вийти з найменшими втратами. Але вже ледь стримував своє роздратування.

 — Послухай, чого ти добиваєшся? — вона зблідла, міцно стиснула губи. Потім повернулася, щоб піти, але останньої миті зупинилась. — Якщо ти думаєш, що я погоджуся спати з тобою під загрозою, що ти розкажеш Веніаміну про ту ніч, то ти не на ту напав! 

— Я нічого не добиваюсь, — я підтис губи. — І не треба мені з тобою спати! Думаєш, я тебе хочу? Ти мені зовсім не потрібна! Іди до свого коханця! 

Богдана глянула на мене очима, які враз наповнилися сльозами. Вона відкрила рота, немов хотіла щось вигукнути, а потім затулила його долонею, відвернулась від мене і майже побігла геть. Я тільки почув, як за нею зачинилися двері її номера…