17. Богдана. Не люблю обманювати, але...

Мені хотілося поговорити з Семом, якби ми були наодинці, то я б так і зробила. Але він був з дівчиною, яка поглядала на мене якось зверхньо, а потім до нас підсіли ще двоє якихось чоловіків, з якими він завів розмову…

Я невпопад відповідала на те, що мені бубонів Веніамін, і мені хотілося зараз опинитись далеко-далеко звідси. Якби ж я наперед знала, що на цій конференції буде присутній Сем, я б знайшла причину переконати шефа відправити замість мене когось іншого. Раптом він побачив, що я вагітна і здогадався, що це його дитина, тому виглядав таким роздратованим? 

Коли обід нарешті закінчився, і ми з Веніаміном встали з-за столу, я відчула тимчасове полегшення. Але разом з тим мені було й жаль,  що нам з Семом не вдалося поговорити. Отаке якесь подвійне відчуття…

“Треба триматися подалі від нього”, — твердив мій здоровий глузд. А моєму тілу нестерпно хотілося знову опинитися в його обіймах, відчути його губи на своїх…

 — Ти не захворіла? — почула я занепокоєний голос Веніаміна, і тут же взяла себе в руки. 

 — Все нормально, мабуть, просто втомилася з дороги, —  відповіла, ледь усміхнувшись. 

— Той мужик… Він мені не сподобався. Що у вас з ним за історія? Це ж не він? Ну, батько дитини… — додав він тихіше.

Я була в тихій паніці. Невже по моєму обличчі все видно? Якщо навіть Веніамін здогадався…

“Спокійно, він просто навмання сказав, —  спробувала вгамувати серце, що шалено закалатало в грудях. — Треба все заперечувати…”

 — Авжеж, він не батько моєї дитини, чому тобі таке спало на думку? — запитала я спокійно. 

— Ну не знаю, він дивився на мене так, ніби хотів вбити, — Веніамін знизав плечима. 

 В мене аж мороз пішов по спині при цих словах. Значить, це мені не привиділось, всі інші теж помітили стан Сема? І що тепер? Він змусить мене робити аборт? Але вже пізно, лікарі не погодяться, та й я сама не захочу… А раптом він захоче забрати мою дитину?  Скільки трапляється таких випадків…

 — Ми з ним посварилися колись, — сказала я тремтячим голосом. — Але нічого особистого, це взагалі стосувалося навчання, і ніяких стосунків між нами не було. Я й не знала, що він такий злопам’ятний… І що зараз продовжуватиме відчувати негатив…

— Але що ти такого могла зробити? Що це було? — не відставав Веніамін. 

 — Я… списувала на екзамені, — ляпнула я перше, що спало мені на думку. 

— Ого, не знав, що ти на таке здатна. Ти завжди здавалась мені чесною і старанною, — сказав він здивовано. — Але навіть якщо так, все ж, це так давно було… Чому йому так злитись? Він же вже навіть не викладач?

 — Він надто принциповий, — я знизала плечима. — Мабуть, тому й дивився сердито. Але, думаю, потім його попустить, все ж ми дійсно зараз абсолютно сторонні люди…

Кажучи це, я не втрималась і зітхнула, згадавши свої мрії про те, що ми будемо разом, які так жорстоко розбила поява Семової дівчини…

— Ти так зітхнула, ніби шкодуєш через його поведінку… Ти що, була в нього закохана, чи щось таке? 

 — Так, він мені подобався, — вирішила більше не брехати я. — Але поскільки він був викладач, а я студентка, то , звісно. у нас нічого не могло вийти. Він принципово не заводив романів зі студентками. А чому ти так детально розпитуєш про Сема? Невже ревнуєш мене до нього? 

— Можливо, — зізнався Веніамін, кивнувши. — Це тебе напружує? 

— Трохи… Я не хочу, щоб ти засмучувався через мене…

— Ти не хочеш щоб я засмучувався, чи тебе напружують ревнощі? — уточнив він. — Це різні речі…

— І те, й інше… Я не люблю, коли через мене комусь некомфортно. От і зараз під час цього обіду некомфортно було як Сему, так і тобі, і я відчувала провину…

— Ти про нього думаєш? Реально? — він округлив очі. — Про те, що йому було некомфортно? 

 — Так, — я знову відчула, що він спіймав мене на гарячому. — Може, ми попросимо, щоб нас пересадили за інший столик? 

— Добре, я попрошу, — він кивнув і відвів погляд…