16. Сем. Муки ревнощів

Мене страшенно бісив цей мужик поруч із нею. Я навіть не думав, що можу так ревнувати, це був справжній кошмар, я не міг себе контролювати. 

Я вже хотів ще щось сказати, але до нас підсіло ще двоє людей. І я впізнав в них керівників одного з найбільших будівельних холдингів. 

Тому розмова з Богданою припинилась так само різко, як і почалась. 

Ми всі привітались одне з одним, представились. Артур і Тимур виявились дуже балакучими, тож весь час розповідали про те, чого очікують від цього "відпочинку". Точніше, балакучим був Артур, а Тимур йому тільки підігравав, періодично коментуючи його монолог. 

Коли ми вже поїли, Богдана разом з тим придурком попрощалися з нами і встали з-за столу. Він узяв її під руку, і вони пішли з їдальні, але вже перед виходом Богдана озирнулась, і наші погляди зустрілися…

Я не розумів, чому так поводжусь, чому я настільки злився… Вона сама втекла того ранку. А потім завела собі того мужика…

Наші інші сусіди теж пішли і за столом лишився тільки я і Аліса.

— Ця дівчина, вона тобі подобається? — раптом запитала моя помічниця.

— Це так помітно? — я зітхнув. Заперечувати це зараз, певно, було б по-дурному.

 — Ага, ти, коли дивився на неї, злився і кусав собі губи, — ледь усміхнулася вона.  — Але не думаю, що хтось це помітив. Просто я працюю з тобою давно і добре тебе знаю. 

— Ну, тоді добре, — я зітхнув. — Пішли до номерів. Я хочу відпочити перед першими вечірніми активностями. Ввечері буде перша вітальна лекція…

 — Так, ходімо, — Аліса кивнула.  — Тобі треба відволіктися…

***

Відволіктися від думок про Богдану я не міг. Весь час думав про те, що вона зараз робить з тим Веніаміном. Що вона взагалі в ньому знайшла? Ні, ну він не був страшним чи щось таке, але все одно неприємний тип, це ж одразу видно! 

Невже я гірший за нього?

Вже коли збирався йти з номеру на вечерю, так і не відпочивши, мій телефон задзвонив. Це була Альбіна. Я здивувався. Ми ж тільки вчора бачились, що їй було треба?

Я прийняв виклик.

— Так, слухаю.

— Я тут збираюся з подругами в Карпати, хотіла спитати твоє поради, куди поїхати. Ти ж зараз десь там? У якому місті чи селі? Може, і ми приїдемо саме туди?  — запропонувала вона. 

Спочатку я хотів одразу їй відмовити. Ну блін, навіщо вона мені тут? А з іншого боку… Коли я бачив Богдану з Веніаміном, то дуже бісився. А якщо вона побачить мене з кимось, може, вона теж приревнує? Бо, схоже, до Аліси вона не ревнувала. Ну, хоча це абсолютно правильно, з Алісою в мене були ділові стосунки.

— Я в Карпатах, так, в Буковелі. 

— Чудово, я ніколи там не була, то, значить, ми теж приїдемо в Буковель, — зраділа Альбіна. — Може, десь пересічемось, я напишу, де ми зупинимось. 

— Добре, розберемось, — відповів я невизначено. 

 — Тоді до зустрічі, бажаю гарного відпочинку! — її голос став пониженим, майже інтимним. 

— До зустрічі, — сказав я нейтральним тоном і відбив виклик.

Певно, це було неправильно, виходило, що я збирався використати Альбіну. А ми все ж були друзями дитинства, якось це негарно… З іншого боку, ну, значить, не буду їх зіштовхувати. Чорт… Але що мені робити з цією ситуацією? 

Ну, подумаю про це вже потім.

Я поглянув на годинник і зрозумів, що вже час виходити з номеру і йти на захід. Але щойно привів себе в порядок і відчинив двері, то побачив, що з сусідніх дверей виходить Богдана. Наші погляди одразу зустрілись. Моє серце забилось швидше і я подумав, як втриматись, коли я побачу, що з цього номера вона виходить не сама…