15. Богдана. "Він що, клеївся до тебе?"

Коли я, виходячи з автобуса, побачила Сема, спершу мені здалося, що це якась галюцинація, просто схожий на нього чоловік, а моя уява зробила так, що я побачила в незнайомцеві  риси Сема. Але він дивився на мене так, як незнайомець нізащо б не дивився. В його погляді швидко мінялися подив, радість, потім якась відстороненість…

 — Обережно, Богдано, тут калюжа, — Веніамін підхопив мене під руку і турботливо повів прямо в напрямку Сема. Я відчула, що червонію, як школярка. 

Це був точно він, тепер уже я в цьому не сумнівалась. Ми наблизилися на таку невелику відстань одне до одного. що я навіть відчула знайомий аромат його одеколону, і в пам’яті відразу, як на кіноекрані, почали прокручуватися кадри тієї нашої єдиної ночі… Я відчула, що моє серце на мить перестало битися, а потім закалатало вдвічі швидше. а ноги ніби стали неслухняними.

 — Добрий день, —  порівнявшись із ним, сказала я несміливо, немов усе ще була студенткою, а він — суворим викладачем. Добре, що поруч не було його дівчини, а то б я зовсім провалилася крізь землю від сорому…

— Привіт, давно не бачились…

Веніамін поглянув на нього з підозрою, а коли ми відійшли трохи далі, запитав: 

— Хто це був? Ти так дивилась на нього…

 — Мій викладач з універу… Я просто не очікувала його тут побачити, — так-сяк викрутилась я.  — Світ тісний…

— Але він вітався з тобою не як викладач, — зауважив Веніамін і тут же насупився. — Він що, клеївся до тебе в універі?

 — Ні, з чого ти взяв? — я знизала плечима, але відчувала, що кров знову прилила до шік. — Нормально він привітався… Я не так давно була на святкуванні дня народження універу, і бачила його там, тож він і сказав “давно не бачились”. А ти що подумав? 

— Так ви недавно чи давно бачились, я щось заплутався. Ти то одне кажеш, то інше. 

 — Навесні була зустріч, — я ледве втрималась, щоб не закотити очі. Все ж Веніамін іноді був страшенно занудним. — Ідемо обідати?  Я тільки душ прийму з дороги…

— Так, авжеж, — він кивнув…

***

Коли ми з Веніаміном сиділи за столиком, він уже забув про Сема, а я була й рада, ми говорили про  наші робочі проекти і ще про всякі дрібниці. Аж тут на мене чекав ще один сюрприз. Нашими сусідами по столику виявився Сем із якоюсь білявкою. Це була точно не та дівчина, яку я тоді бачила в його домі, та була чорнява і висока, а ця світленька і мініатюрна. Може, він уже дав тій красуні відставку і знайшов іншу? Все це пронеслося в мене в голові в ту мить, коли вони підходили до нашого столика, і наші погляди знову зустрілися. Я немов заворожена дивилася у його карі очі, буквально тонула в них, коли він сказав:

— Привіт ще раз. Видно, це доля, що ми з тобою і за столом одним сидітимемо,

 — Привіт, так… — я не впізнала свій голос, він став якимось хрипким. — А ти на конференцію приїхав? 

— Ага, на конференцію, — він кивнув. — До речі, знайомтесь.  Богдано, це Аліса, моя помічниця. Алісо, це Богдана, моя… — він на секунду замовк і поглянув на мене. 

— Я колишня студентка Семена, — сказала я, поглянувши на Алісу. — Приємно познайомитись. А це Веніамін. Ми… працюємо разом, — сказала я після невеликої паузи. 

— Тільки працюєте? — тут же перепитав Сем, поглянувши мені в очі.

— А це вже, думаю, не ваша справа, — трохи грубо відповів Веніамін, торкнувшись моєї долоні.

 — Так неввічливо, — прошепотіла я йому на вухо. — Не чекала від тебе…