12. Сем. "Дещо дійсно сталося"

Коли Аля нарешті пішла, а ми з батьками залишились утрьох, я вже теж хотів йти, але мама сказала: 

— Випий ще з нами чаю, є розмова.

Я закотив очі, але зробив, як вони просили. Коли вже ми знову сиділи за столом, мама сказала:

— Аля хороша дівчина, правда?  Вона в твоєму смаку…

— Чесно кажучи, мамо, мені зараз не до всього цього, — сказав я максимально ввічливо. — Та і взагалі, невже ти думаєш, що я не можу сам собі знайти дівчину?

 — Я знаю, що ти дуже зайнятий на тій своїй роботі… А мені вже хочеться онуків, — вона знічено усміхнулась. — Ми не вічні, сину, а так хотілось би побачити тебе щасливим, в парі з коханою жінкою…

— Але хіба такі штуки не мають приходити самі собою? Всі ці договірні шлюби, зустрічання за наводкою здаються мені фальшивими. 

 — Чому ж, кохання може прийти й пізніше… Нас із батьком теж познайомили знайомі, ми спершу придивлялися одне до одного, це не було кохання з першого погляду, а радше дружба, але потім вона переросла у справжнє почуття, і от ми вже майже сорок років разом, — мама усміхнулась, дивлячись на батька.  — Може, і тебе чекає щось подібне?

— Хтозна, — я зітхнув. — Але зараз в будь-якому разі мені треба їхати додому і збиратись в поїздку. 

 — Так, звичайно, не будемо тебе затримувати, — мама зітхнула. 

— Не ображайся, — я чмокнув її в щоку. — Будуть згодом і онуки, думаю. І щасливим я буду, куди подінусь. 

 — Добре, ми віримо, що все буде, — вона взяла батька за руку. — Бажаємо тобі гарно відпочити! 

— То робоча поїздка, — я усміхнувся. — Буду там ходити на всякі бранчі, лекції, обмінюватись досвідом з іншими фірмами. 

 — От, навіть у горах мусиш працювати, впізнаю тебе, — мама усміхнулась.  — Але я щаслива, що у нас такий успішний син! Пишаємось тобою, Семе…

***

Збори зайняли не так багато часу. А потім я ліг спати. Вже було доволі пізно. Подумав, що не готовий взагалі довіритися комусь, принаймні зараз. Все ж, мені було неприємно те, як зі мною вчинила Богдана. 

Зазвичай це мужики динамлять жінок після сексу. У нас же щось пішло не так. Невже я щось зробив не так? Блін… Чому я до сих пір про це думаю? Певно, це все мама винна зі своїми "тобі потрібні стосунки", "тобі треба родина", "я хочу онуків"... От ніколи я не бачив Аду матірʼю своїх дітей, чи щось таке. Завжди був максимально обережний з нею в цьому плані. 

Аліса з водієм заїхали за мною з самого ранку. Ми з нею їхали однією машиною. 

Коли вона побачила моє сонне обличчя, то сказала: 

— Ти що, пізно ліг учора? Ходив кудись з друзями?

— Та ні, у батьків був, а потім збирався в ці гори, — буркнув я. — Вже думаю, чи це була хороша ідея… Може, мені варто було залишитись в Києві? Тут повно справ, хоч ми і підігнали деякі хвости. 

 — Ти не забув про важливість нетворкінгу? — вона суворо глянула на мене. — І про тих потенційних партнерів, які теж будуть на цьому хабі?

— З партнерами можна було і в Києві пересіктись, — пробурмотів я знову. — Ну добре, я вже їду, — я зітхнув. — Але я не надто люблю природу. В місті мені комфортніше. 

 — Зате після того як ти зміниш обстановку і відпочинеш, ти вже не виглядатимеш таким сумним, — вона зазирнула мені в очі. — Я ж бачу, що тебе не залишають у спокої якісь думки. Ти не такий, яким був завжди, щось змінилося…

— Невже так помітно? — я поглянув на неї. — Дещо дійсно сталося… 

— Сподіваюся, ніхто не захворів? — її обличчя стало стурбованим.  — Бо на роботі точно все гаразд, тож це не через проблеми в бізнесі…

— Ні, всі здорові, ніби, та і з бізнесом все нормально. Мати хоче мене засватати з донькою подруги, — сказав я напівправду. 

І аби ж це було моєю головною проблемою… Я ще не знаю, що буквально за якихось сім годин зустріну ту, яку так невдало намагався забути…