11. Богдана. Непросте рішення

На жаль, дива не сталося. Результати аналізів остаточно підтвердили, що я вагітна. Я вже зібралася просити лікарку, щоб призначила дату аборту, але були вихідні, тож треба було дочекатися понеділка, а там ця проблема буде благополучно вирішена. 

Не скажу, що я не хвилювалась і не сумнівалась, насправді я всі ці дні проходила як на голках, не могла зосередитися ні на якій справі, думки весь час поверталися до того, що всередині мене вже існує маленьке життя, і що я ношу під серцем часточку Сема, чоловіка, якого я так кохала. Я намагалася прогнати ці думки і відволікатися книгами, фільмами, гортанням стрічки соцмереж, але, як на зло, мені скрізь бачилися вагітні жінки та маленькі діти, тож відволікатися виходило зовсім не надовго. 

Я вся змучилася як від нудоти і неможливості з’їсти хоч що-небудь, так і від гнітючих думок. Тож коли лягала спати ввечері в неділю, з якимось навіть полегшенням подумала: “Завтра мені випишуть направлення на аборт, і скоро все буде як раніше. Усе це залишиться в минулому…”

Та коли я заснула, мені наснилося, що я тримала на руках маленьку біляву дівчинку з великими блакитними очима, таку гарненьку, що вона нагадала мені янголятко із старовинних картин. Вона усміхалась і простягала до мене руки, гладила по обличчю, торкалася волосся. І я відчула себе такою щасливою, такою живою, як ніколи досі. 

А потім я розплющила очі — і це видіння зникло. Але відчуття щастя залишилося зі мною, мене огорнув якийсь раптовий спокій, вся тривога відступила, і навіть нудота майже зникла. 

Коли я переступила поріг кабінету гінеколога, то одразу сказала Валентині Михайлівні: 

 — Я вирішила залишити дитину…

— Що ж, це твоє право, — вона кивнула. — І твій вибір. Я можу порадити тобі гарного лікаря, який буде спостерігати вагітність.

 — Добре, буду дуже вам вдячна…

— Я так розумію, батько дитини не в курсі? Можливо, якщо ти прийняла таке рішення, є сенс йому сказати? Все ж, ви з моєю донькою подруги, я хочу кращого для тебе. І батькам, можливо, варто сказати. Не думай, я не повчаю тебе, чи щось таке. Якби ти була зовсім стороння мені людина, я б просто промовчала. 

 — Батькам я скажу, звичайно, поїду до них на вихідних, — кивнула я. — А от батько дитини… Мабуть, краще буде, якщо він нічого не знатиме. Це був випадковий зв’язок, для нього він точно нічого не значив, і він уже, мабуть, забув про мене…

Мої батьки жили в маленькому містечку десь в годині їзди від Києва, я часто навідувалася до них у гості. Вони любили мене, хоч і були дещо залежними від того, що скажуть люди. Тож навряд чи будуть у захваті від того, що їхні донька завагітніла не в шлюбі, невідомо від кого. Але доведеться змиритися. вони вже не зможуть нічого змінити. Я повнолітня, прийняла рішення і зроблю так, як вважаю за потрібне. 

— Зрозуміло, — вона кивнула. — Ну, навіть якщо так, принаймні батькам варто знати. 

 — Скажу батькам і шефу, сподіваюся, він не вижене мене з роботи, — я зітхнула. — Ну, постараюся щось придумати, може, не братиму декретну відпустку, а лише лікарняний, а після його завершення найму дитині няню, а сама вийду на роботу…

— Ну, як варіант, — вона кивнула. — Але няні недешеві, якщо на повний робочий день. Особливо для новонароджених. 

 — Постараюся гарно працювати, щоб вистачало на няню, — я усміхнулась.  — Звісно, можна було б скинути маля на батьків, але я не хочу цього робити, це моя відповідальність, і моє життя…