9. Богдана. "Тепер доросла - я"

Минуло трохи часу після нашої з Олесею поїздки, і я поступово робила все для того, щоб забути випадок із Семом. Говорила собі. що це не найгірше, що могло статися, зрештою, він нічого мені не обіцяв, тому я й не маю ображатися на нього. Але час від часу, коли мене ніхто не бачив, сльози наверталися на очі, і я давала їм волю. Мені не треба було закохуватися в нього. Треба звернути увагу на інших чоловіків, на роботі в мене був переважно чоловічий колектив, і деякі мої колеги, молоді і неодружені, натякали, що не проти ближчого знайомства… А я зациклилася на колишньому викладачеві, ніби він був єдиним чоловіком на планеті…

Злилась на себе за те, що не можу відпустити ситуацію, намагалася відволіктись, ходити кудись з друзями. Але ловила себе на тому, що потім усе одно думаю про Сема, ввечері, коли лягаю спати, заплющивши очі, ніби прокручую в голові кіноплівку тієї нашої єдиної ночі, а потім раптово з’являється його дівчина, і я відчуваю сором…

Мабуть, на нервовому грунті я схудла, втратила апетит, у мене були сильні перепади настрою. Я могла сміятися, а через п’ять хвилин заплакати. Мабуть, мені треба було звернутися до психолога, але я все тягнула з цим. Думала, що саме минеться,  але Олеся звернула увагу на мій виснажений вигляд і потягнула мене до приватної клініки, де працювала терапевтом її мама. 

 — Тобі треба здати аналізи, ти якась дуже бліда і нічого не їси, — вичитувала вона мене. 

— Просто в мене щось зі шлунком, ну, поп’ю таблетки, і минеться, — пробувала відбиватися від візиту до лікаря я.

— Ну тим паче, треба здати все, і щоб лікар оглянув і призначив лікування. Мама тебе огляне безплатно. 

 — Мені незручно безкоштовно, я заплачу за огляд і аналізи, — зрештою, на такій умові я погодилась пройти обстеження. 

Коли Валентина Михайлівна, мама Олесі, вислухала мої симптоми, вона замислилась. А потім запитала:

— А коли у тебе  була остання менструація? І коли мала початись наступна?

 Я замислилась. Потім дістала календарик. на якому записувала дати свого циклу, саме для таких випадків, коли лікар запитає. І з подивом побачила, що місячні мали прийти два тижні тому, а я просто забула про це за своїми переживаннями. 

 — Мала початися два тижні тому, — трохи винувато сказала я, почуваючись школяркою перед суворим учителем. 

— Твої симптоми схожі на вагітність, — відповіла вона. — Треба здати аналіз ХГЛ. І будемо знати точно. 

 — Вагітність? — її слова пролунали для мене як грім з ясного неба.  — Що ж мені тепер робити? 

— Спочатку треба здати аналіз і підтвердити мою підозру. А далі… Ну, це тобі вирішувати. Строк достатньо малий. У тебе є хлопець? 

 — Ні, немає, — я похитала головою. Сльози підступали до очей, щось стиснуло горло, я відчувала. що от-от розридаюся. Це точно була дитина Сема, бо він був єдиний, з ким я займалася коханням. Але ж у нього є дівчина…

Може, мені треба було сказати йому, що я вагітна? Але це виглядало б так, ніби я завагітніла спеціально, щоб одружити його з собою…

— Тоді ти можеш зробити аборт. Я не з тих, хто буде за таке засуджувати. У тебе все життя попереду. Допоможу з направленням та іншим.  Але спочатку дочекаємось підтвердження.

 — Добре, — кивнула я. — Дякую..

— Скажеш, коли приймеш остаточне рішення. У тебе є ще трохи часу, але чим раніше, тим краще для організму, якщо обереш аборт. 

 — Так, я розумію…

Коли ми з Олесею вийшли з клініки, вона звернула увагу на мій пригнічений стан. 

 — Давай зайдемо в кафе, я хочу випити кави, — сказала вона. 

Я мовчки кивнула. У мене був якийсь дивний стан, ніби в душі виникла порожнеча. Усе, що відбувалося навколо, не викликало ніяких емоцій. Я трималася лише за думку, що результати аналізів покажуть відсутність вагітності. і я зможу знову повернутися до звичного життя. 

 — Ну чому ти так розкисла? — запитала Олеся. — У тебе ж не рак чи ще якась небезпечна хвороба. Навіть якщо ти вагітна, це всього лиш дрібна неприємність, а не кінець світу! 

Я кивнула, але подумала про те, що для мене це все-таки трохи схоже на кінець світу. Завершилася безтурботна пора юності, коли найбільшою проблемою були вибір сукні на вечірку в суботу чи зауваження від шефа. Тепер мені потрібно було прийняти важливе рішення, яке могло повністю змінити моє життя. І мені було страшно, хотілося знову стати маленькою дівчинкою і перекласти відповідальність за своє життя на плечі дорослих. Але я розуміла — цього вже ніколи не станеться. Бо тепер дорослою була я…