7. Богдана. Запізно

Коли я увійшла до готельного номеру, Олеся тут же визирнула з ванної, де вона “чистила пір’ячко”. 

 — Ну як? Він класний у ліжку? — тут же поцікавилась вона. 

 — Ой, не питай! — я махнула рукою. 

Мені хотілося заховуватися кудись, нікого не бачити і ні з ким не розмовляти. Таке розчарування зовсім підкосило мене, але Олеся продовжила допитуватися: 

— В сенсі? Не кажи, що він не впорався… Чи він дуже швидко і ти не встигла? Чи через алкоголь у нього не вийшло?… 

 — Ні, все вийшло, і мені дуже сподобалось, — я не втрималась і зітхнула. — Але, виявляється, у нього є дівчина. Така красива, як модель, куди мені до неї братися…

— То виходить, він типу їй зрадив? З тобою? — вона аж рота розкрила. — Вона вас перервала? Але ти прийшла зараз, зранку… Ви робили це ще й зранку?

 — Я прокинулася, а його не було, я подумала, що він вийшов кудись… може, в магазин, щоб приготувати сніданок… Я була така щаслива, сиділа, пила каву, мріяла про наше з ним майбутнє… Аж тут ця дівчина відчинила двері своїм ключем і увійшла… Якби вона не була його дівчиною, то звідки у неї взявся б ключ? 

— Та так, — Олеся зітхнула. — Блін, це печально. Він такий гарячий… 

— Вона сказала, що як тільки він з нею посвариться, то тут же привожить якусь нову дівчину, — я відчула, що мені на очі навертаються сльози. — Але він був такий ніжний, так дивився на мене… Якби я була для нього лише дівчиною на одну ніч, то хіба він так турбувався б про мене? Хоча, може, він просто хороший актор…

— Хтозна. Але якщо в нього ще є якісь паралельні стосунки, краще тобі з ним не звʼязуватись, — сказала Олеся. — З такого нічого хорошого не вийде.

 — Так, ти маєш рацію, але мені так гидко на душі… Хочеться негайно залізти у ванну і вимитись, хоча я й приймала щойно душ у його квартирі… Добре, що ми не живемо в одному місті, і я більше ніколи його не зустріну. Соцмережі вже поблокувала…

— Мені шкода, мила, — Олеся обійняла мене. — З іншого боку… Ну, вважай це закритим гештальтом. Ти ж колись так хотіла цього препода. Вважай, що просто отримала його. А не він тебе. 

 — Ех, чому найчастіше відбувається так, що, коли ти отримуєш бажане, уже виявляється, що запізно… З іншого боку, може, й добре, що мій перший раз був саме з ним. Я дуже його кохала… І здається зараз все ще кохаю… — я не витримала і розплакалась, затуливши обличчя долонями. 

— То це був твій перший раз… — сказала вона трохи здивовано і погладила мене по плечам. — Мила, не плач. Вважай, що це добре. Ти зробила це з коханим чоловіком. Хіба це погано?

 — Я вже уявила, як він зробить мені пропозицію, навіть почала придумувати імена нашим дітям, ото дурепа, правда? — я похитала головою, витираючи паперовим носовичком сльози. 

— Ти просто надто наївна, — вона зітхнула. — Але все буде добре. Не переживай. Ось побачиш, ти забудеш його. 

 — Мабуть… Коли не буду думати про нього, то забуду, але поки що я весь час думаю. Уявляю, як він повертається з покупками, бачить свою дівчину, мириться з нею, як цілує її, а потім вони йдуть до ліжка і… — з моїх очей знову покотилися сльози. — Ну скажи, Олесько, чому я така дурна? 

— Просто ти закохана, — вона зітхнула. — Всі ми дурні, коли закохані… 

 — Але я постараюся забути його і не думати більше про нього… От прямо з цієї миті я обіцяю не думати про Сема…

Але я ще не знала, що думати про нього мені доведеться і далеко не один  раз…