6. Сем. Багато галасу навколо дерева

Зранку мій телефон різко задзвонив, розбудивши мене. Я кинувся до нього і одразу відбив виклик, щоб раптом не розбудити Богдану. Вона була такою милою уві сні… Зовсім не змінилась. 

Я вийшов з кімнати разом із телефоном і він якраз знов задзвонив.

Це була моя помічниця, Аліса. Я прийняв виклик.

— Привіт. Скажи мені, що ти просто номером помилилась, а не в нас якесь ЧП, будь ласка, — сказав я їй, позіхаючи. 

 — У нас дійсно проблема, — її голос звучав винувато. — На об’єкт приїхали мітингувальники, тут якесь дерево, яке нібито має історичне значення… Я не дуже розібрала. що й до чого. але може. ти зараз приїдеш і поговориш з ними, поки сюди не нагрянули журналісти, бо тоді розтягнуть нас по всіх соцмережах і “шакалячих експресах”...

— Добре, я зараз виїду, — я зітхнув. Повернувся до спальні і побачив, що Богдана все ще спить. 

Швидко зайшов в душ, вдягнувся, але вона так і не прокинулась. Вона взагалі міцно спала… Невже перебрала вчора з алкоголем? Ніби ж ми не дуже сильно перепили?

Я пішов на кухню, заварив собі кави, відірвав аркушик-наклейку з холодильника і написав на ньому:

"Хотів би розбудити тебе кавою в ліжко, але маю терміново йти на роботу, пробач. Квартира в твоєму розпорядженні, не втікай. Постараюсь повернутись за пару годин. Мій телефон…" 

Я додав номер свого телефону, потім приліпив аркушик на тумбочку. Але липкий шар якось погано приліплявся. Я ще пару разів спробував приліпити, а потім просто лишив його на тумбочці.

Була спокуса чмокнути її зараз в губи. Але не хотілось будити. Тому я просто вийшов. 

На обʼєкт приїхав максимально швидко. 

Побачив там багато людей з плакатами і гучномовцями, які стояли біля того злополучного дерева і вигукували на всі лада: “Не дозволимо! Не дозволимо!” 

Я підійшов до них. 

— Проект узгодили органи місцевого самоврядування! — вигукнув, щоб перекричати хоч деяких з них. 

 — Вони хабарники, ви їх підкупили! — прокричав чоловік, який, схоже, був тут за головного. 

— В чому, власне, справа? Мені сказали, тут вся проблема в дереві? — запитав я у нього. 

 — Так, воно дуже старе, під ним колись писав вірші сам Тарас Шевченко! 

— Добре, ми подумаємо, що з цим зробити! — сказав я голосно. — Можливо, вийде вписати його в архітектуру проекту. 

 — Це ви так тільки кажете, а як ми підемо, ви його тишком-нишком зріжете, — не повірив моїм словам активіст. 

— Якщо вам так подобається тут бути — можете залишатись,  — я потер скроні, голова боліла після вчорашнього алкоголю. — Але дайте людям працювати. Стійте вже навколо дерева тільки, чи що. 

 — Добре, ми організуємо тут чергування! — вигукнув очільник мітингуючих. — Цілодобове! 

— Я перегляну проект, щоб вписати ваше дерево. Коли побачите папери, то вже залишите територію, обіцяйте! 

 — Добре. якщо у нас на руках будуть папери, ми знімемо пікет, а до того будемо чергувати тут, — сказав “головний” і для підтвердження всівся просто на землю під деревом. 

Я кивнув і пішов до своєї помічниці. Аліса була тут і все це слухала.

— На це дерево в новому проекті якраз приходиться внутрішній сад, так? Тож в принципі його цілком можна лишити.

 — Так, тут мав бути дворик з клумбами і газонами, — відповіла вона.  — Якщо це дерево дійсно має історичну цінність, можна його огородити, поставити табличку, і це буде родзинкою проекту…

— Я зараз звʼяжусь з Миколою, — я дістав мобільний і набрав головного архітектора проекту. Потім описав йому ситуацію. — Що думаєш, вийде залишити це дерево? 

 — Та, думаю, можна, — відповів він. — Але треба порадитися з екологічним інспектором, бо раптом воно аварійне. впаде під час грози. уб’є когось, а нас по судах затягають… Якщо ж дерево здорове, то хай собі залишається…

— Тоді так і зробимо, — відповів я. — Підготуй зміни в клумбі. Думаю, це не займе в тебе багато часу…

В хорошому настрої я їхав назад додому. Певно, Богдана вже прокинулась…