3. Сем. Одна божевільна ідея

#цього дня раніше

Коли я вже виходив з підʼїзду, щоб сісти на таксі і поїхати на вечірку, то побачив Аду. Вона, схоже, знов чекала на мене, як справжня переслідувачка. Я закотив очі. 

— То ти підеш на ту вечірку?! Коли ми вже помиримось? — запитала вона з претензією. 

— Я тобі вже казав ще тоді, коли ми розійшлись, місяць тому. Ми не помиримось. Ми по-різному дивимось на життя, Адо. Ти, до речі, так і не віддала мені ключі. Вони в тебе з собою? — я простягнув до неї руку. — Віддай, це моя квартира. Я не хочу міняти замки. 

 — Ти ще пошкодуєш про це! — вигукнула вона, дістаючи з сумки ключі і прямо кидаючи їх у мене. 

Ключі я зловив. Ну і добре. Я пішов до машини. Вона стояла на верхньому паркінгу, не всередині, бо я знову загубив клятий пульт. Треба буде замовити ще один…

Я сів у машину і поїхав на зустріч.

Не те щоб я чекав від неї чогось. Але була одна людина, яку я хотів побачити. В мій останній рік викладання з універу випустилась одна дуже гарна і розумна дівчина. Вона мене завжди приваблювала, але через те, що ми були по факту викладач і студентка, я ніяк не міг проявити свою зацікавленість.

І саме тому що я побачив її в списку запрошених, я відмінив декілька зустрічей і зараз їхав до університету. 

Не факт, що вона взагалі памʼятає мене. Не факт, що вона не стала якоюсь товстою чи непривабливою. Може, вона пофарбувала волосся якось по-дурному, чи ще щось? 

Я спеціально не дивився в її соцмережі, коли побачив той список. Мені просто хотілось побачити її вживу. 

Та коли я побачив її вже на місці, то так і застиг. Вона ніби взагалі ані крапельки не змінилась…

***

Її подружка зіграла мені на руку і ми з Богданою врешті-решт змогли побути наодинці. Вона була такою милою… Я не збирався розпитувати її про щось особисте, але питання про її сімейний статус саме вирвалось. І вона підтвердила мої здогадки. 

А потім запитала:

— А ви чому досі не одружені?

Я на секунду завмер. Оце її миле звертання на "ви"... Бляха, було в ньому щось таке сексуальне… Я відчув себе прямо якимось помішаним. Невже це алкоголь так подіяв? Я ж майже не пив. 

— Добре, відповім перший. Певно, я ще не зустрів ту, з якою був би готовий провести все життя.

Богдана якось знічено поглянула на мене:

— У мене приблизно така сама причина…

Вона мене заворожувала. І це було дивно, я рідко піддавався на жіночі чари. Тобто, я взагалі ставився доволі скептично до так званих "чарів". Але її невинний погляд, її пухкі губи, те, як вона знічено усміхалась, як дивилась на мене… В горлі пересихало від її невинного і милого вигляду, хоча по факту вона взагалі ніби не була моїм типажем, але… ʼ

І саме в цю мить в голову прийшла божевільна ідея, яку я одразу ж озвучив, не даючи собі шансу передумати. Бо це все, бляха, було взагалі не в моєму характері, але слова таки зірвались самі… 

— Слухай, Богдано, — я торкнувся кінчиками пальців її долоні і прошепотів їй на вухо, ледь торкаючись губами мочки. — Може, втечемо звідси?

Вона дивилася на мене широко розплющеними очима, і я побачив, як кутики її вуст трохи піднялися догори. 

 — Можна, — так само тихо відповіла вона. 

Я усміхнувся і переплів наші пальці. Поклав на стійку гроші, а потім повів її до виходу. Почувався дуже заведеним, я давно не був настільки заведеним, вона якось дивно впливала на мене. 

Я навіть не дивився, чи хтось помітив нас, мені в ту мить було взагалі пофіг на це. 

Таксі приїхало майже одразу, коли ми в нього сіли і машина рушила, я подався вперед, торкаючись губами її губ і  прикриваючи очі.

І пообіцяв собі: якщо вона зараз мене відштовхне, ми більше ніколи не побачимось…