1. Богдана. Зустріч з першим коханням

Іноді важливий поворот у житті починається з якогось випадково прийнятого рішення. Того серпневого дня мені на електронну пошту прийшло запрошення на річницю нашого універу, він святкував  двохсотріччя. З цієї нагоди запрошували викладачів і кращих студентів, а поскільки я завершила навчання з дипломом з відзнакою, і була активною у громадському житті. то теж отримала запрошення. І от тепер сиділа і розмірковувала — їхати мені чи ні. 

З одного боку, було цікаво знову побачити людей, з якими я не бачилась п’ять років після закінчення навчання. Знову зануритися в ту веселу студентську атмосферу. І десь на глибині свідомості маячила думка, що. можливо, я побачу Семена Анатолійовича, якого ми всі кликали позаочі Семом,  молодого викладача, в котрого була таємно закохана, і так і не наважилась зізнатися в своїх почуттях. 

От саме через те, що він там мав бути присутній, я й сумнівалася. чи варто мені туди їхати? Раптом я дізнаюся, що він вже одружений і має дітей, і взагалі не пам’ятає про мене? Може, краще хай він залишиться в моїй пам’яті таким, як раніше?

Я взяла телефон і набрала номер своєї подруги Олесі, з якою навчалась в одній групі.

— Привіт, тобі прийшло запрошення на річницю універу? — спитала я. 

— Привіт, так, прийшло. Написано, що туди запросили найкращих студентів. А ми з тобою були ще ті ботанки пʼять років тому… 

 — То я оце сиджу думаю — їхати чи не їхати, і вирішила — якщо ти поїдеш — то й я поїду, а ні — то ні, — сказала я.  — В мене в принципі на роботі відпустка, то немає проблем з часом, але я все ще не зрозуміла, чи потрібно це мені…

—  А чому ні? Має бути весело. Якраз побачимось з викладачами… Памʼятаєш нашого гарячого викладача економіки?

 — Ага, — я мимоволі усміхнулась. — Цікаво, чи він змінився за ці роки. Взагалі, цікаво, як там усе зараз…

— Я думаю, що став тільки гарячішим, це йому двадцять сім було, коли ми завершували універ. А зараз йому вже тридцять два, чи щось таке. Найгарячіший вік чоловіків!

 — Значить, поїдемо, — я відчула, що при думці про Сема в мене серце забилося швидше. Невже він досі мені небайдужий? Я ж думала, що моя юнацька закоханість уже в минулому, навіть збиралася знайомитися з чоловіками через сайти знайомств… — Тоді до зустрічі в суботу! 

— Побачимось! — енергійно сказала Олеся і відбила виклик. 

***

Коли в суботу я зійшла з потяга, першою, кого я побачила, була саме Олеся. Вона перефарбувалася в блондинку і взагалі шикарно виглядала. А я залишилася такою ж, як і була, тож вона відразу мене впізнала і підбігла до мене. 

 — Привіт, — я обійняла її. — Ти прямо як модель стала! Навіть не впізнала спочатку! 

— Та ну, скажеш ще! — вона засміялась. — Але я працюю не за фахом, в елітному салоні краси. Займаюсь контурною пластикою.

 — Круто! А я працюю в будівельній фірмі, — сказала я. 

 — То це добре, навколо одні чоловіки… Ти вже собі когось знайшла? — поцікавилась вона, поки ми йшли до таксі. щоб їхати в готель. 

 — Ні, поки що не зустріла того, в кого б могла закохатися, а без почуттів якось не хочеться…

— Ой, памʼятаю, як ти дивилась на Сема, точно закоханими очима! — вона засміялась знову. — Але навіть не говорила з ним, така соромʼязлива була! Це через нього ти не хочеш ні з ким зустрічатись? — додала жартома. 

 — Та ну, чому через нього? — я відчула, що червонію. — Хоча я була закохана. це правда, але він на мене навіть уваги не звертав… Все ж він викладач, а я студентка, субординація і все таке…

 — Ну, зараз вже ніякої субординації немає, ви обоє дорослі люди, тож тобі обов'язково треба проявити ініціативу, — поглянула на мене подруга.  — Просто сидіти і мовчки дивитися на нього, як раніше — не варіант. 

 — Хм, а що ти пропонуєш? Освідчитись йому? — засміялась я. 

— Ну не обовʼязково прямо освідчитись. Але якісь сигнали хоч подати. Ти симпатична і мила, кажу тобі, він не встоїть! 

 — Може, він взагалі одружений, — скептично похитала головою я. 

— А я загуглила його перед нашою зустріччю! В фейсбуці написано що він не має стосунків.

 — Ну, якщо в фейсбуці так написано… Хоча це ще не факт, може, він просто забув поміняти статус, — пробувала сперечатися я, але в глибині душі дуже зраділа, що побачу Сема, і що він вільний. Так, я не даремно вирішила приїхати на цю зустріч. Мені треба спробувати поспілкуватися з ним, не обов’язково якось натякати на свої почуття. а просто поговорити. І тоді все стане зрозуміло…

***

Ми приїхали на святковий захід, який відбувався в  ресторані, трохи з запізненням. Бо перед тим вирішили погуляти по території студмістечка, побачити, як там все змінилося. І така ностальгія охопила мене… Здавалося, тут все нагадує про ті п’ять років, які ми з Олесею прожили в гуртожитку, і що варто заплющити очі — і ми опинимось в минулому. 

Але потім ми спохопилися. що запізнюємось, і це було теж схоже відчуття, як колись ми, проспавши, бігли на першу пару, прислухаючись, чи є в аудиторії викладач, чи почалася вже лекція? Чи, може, нам пощастило, і він теж затримався?