Глава 3. Контракт на мільйон

Глава 3. Контракт на мільйон

Ранок почався з телефонного дзвінка. Алексіс саме стояла на кухні й готувала сніданок, коли незнайомий номер, збережений нею вчора ввечері, знову висвітився на екрані.

Вона глянула на годинник. Дев’ята ранку.

— Сподіваюся, у вас є справді вагома причина телефонувати так рано, — промовила вона замість привітання.

На іншому кінці почувся чоловічий сміх.

— Бачу, чемпіонко, характер у тебе не поступається швидкості.

Алексіс примружилася.

— Це ви писали мені вчора?

— Саме так. Мене звати Марк Вейлер. Я представляю організаційний комітет міжнародного велотурніру «Гран-прі швидкості». Ми стежимо за результатами перспективних спортсменів, і твоя остання перемога привернула нашу увагу.

Алексіс вимкнула плиту.

Назву турніру вона знала. Про нього говорили майже всі професійні велосипедисти. Це були не звичайні перегони, а багатоденне змагання з кількома етапами, складними трасами й серйозними випробуваннями на витривалість. Участь у ньому могла відкрити двері до професійних команд і великих спонсорських контрактів.

Але потрапити туди було непросто.

— І чого ви хочете від мене? — запитала вона.

— Запропонувати контракт. Ми готові взяти тебе до команди учасників із повним забезпеченням тренувального процесу, спортивним екіпіруванням і доступом до професійної інфраструктури. А головне — переможець турніру отримає один мільйон.

Алексіс завмерла з чашкою в руці.

Один мільйон.

Сума прозвучала так, ніби хтось раптом відчинив перед нею двері в зовсім інше життя.

За ці гроші вона могла б оплатити всі витрати на майбутню дитину, допомогти Алісі стати на ноги, створити фінансову подушку й нарешті почати відкладати на власну майстерню.

Проте Алексіс не звикла вірити красивим словам.

— А які умови?

— Ти швидко переходиш до суті.

— Я не люблю витрачати час на порожні обіцянки.

— Чудово. Саме таких спортсменів ми й шукаємо. Контракт передбачає щоденні тренування за затвердженим графіком, регулярні медичні огляди, участь у всіх обов’язкових етапах і дотримання правил турніру. Будуть обмеження щодо самостійних тренувань, публічних виступів і співпраці з іншими спонсорами.

— Тобто я фактично належатиму вам на час турніру?

— Ні. Ти залишаєшся вільною людиною, але береш на себе професійні зобов’язання. За порушення умов передбачені штрафи, а в разі серйозного порушення контракт може бути розірваний.

— А якщо я травмуюся?

На мить запала тиша.

— Це спортивні змагання. Ризик існує завжди. У контракті прописані страхування та порядок медичного супроводу. Усі подробиці побачиш у документах.

Алексіс поставила чашку на стіл.

Вона знала, що навіть найкраще страхування не поверне здоров’я, якщо вона отримає серйозну травму. А надмірні навантаження могли коштувати їй кар’єри.

Та потім перед очима постала Аліса в забрудненій весільній сукні. Її заплакане обличчя, тремтячі руки й коробочка з крихітними черевичками.

— Коли зустріч? — запитала Алексіс.

— Сьогодні об одинадцятій. Я надішлю адресу. Візьми документи й будь готова поставити всі запитання, які тебе цікавлять.

— Я ще не погодилася.

— Звісно. Але я чомусь упевнений, що ти прийдеш.

Дзвінок обірвався.

Алексіс ще кілька секунд дивилася на телефон, а потім повільно видихнула.

— Один мільйон… — прошепотіла вона.

І вперше за довгий час дозволила собі уявити, що її боротьба за незалежність може завершитися справжньою перемогою.

Аліса прокинулася ближче до десятої.

Коли вона вийшла зі спальні, Алексіс уже поставила на стіл тарілку з омлетом, тостами й нарізаними фруктами.

— Сідай і їж, — сказала старша сестра. — І не дивися на мене так. Це не наказ, а турбота.

— Ти завжди так говориш, коли збираєшся мною командувати.

— Тому що ти завжди намагаєшся сперечатися.

Аліса ледь усміхнулася.

Це була перша усмішка, яку Алексіс побачила на її обличчі від учорашнього дня. Нехай слабка, нехай сумна, але справжня.

— Як ти почуваєшся? — запитала вона вже м’якше.

— Втомлена. І трохи нудить, але це швидко минає.

— Тоді сьогодні відпочиваєш. А найближчим часом запишемося до лікаря. Хочу, щоб ти пройшла обстеження й переконалася, що з тобою та малюком усе гаразд.

Аліса поклала долоню на живіт.

— Я так боюся, Алексіс.

— Чого саме?

— Що він мене знайде. Що почне вимагати повернутися. А якщо скаже, що дитина його і він має право вирішувати, де я житиму? А якщо спробує відібрати її?

Алексіс присіла поруч.

— Ми не будемо жити в страху через його погрози. Якщо він почне тиснути на тебе, ми звернемося по юридичну допомогу. Збережемо всі повідомлення, фотографії й докази його зради. І ніколи не підемо на зустріч із ним наодинці.

— Ти справді думаєш, що зможемо впоратися?

— Я не просто думаю. Я зроблю все, що від мене залежить.

Аліса мовчки обійняла сестру.

— Я не заслуговую на тебе.

— Дурниці. Ти заслуговуєш на нормальне життя, на любов і на повагу. А не на чоловіка, який змушує тебе сумніватися у власній цінності.

Аліса схлипнула, але цього разу швидко витерла сльози.

— Я хочу, щоб моя дитина була щасливою.

— І буде. Ми подбаємо про це.

Алексіс поцілувала її в скроню, а потім глянула на годинник.

До зустрічі залишалося трохи більше години.

Вона мала розповісти Алісі про контракт, але не хотіла лякати її новими проблемами. Тому спочатку вирішила вислухати все, що сестра ще не встигла розповісти.

Аліса згадала, як наречений останнім часом став затримуватися на роботі, ховати телефон і дратуватися через прості запитання. Як віддалявся від неї, а потім раптом дарував дорогі подарунки, ніби намагався загладити провину, якої вона ще не знала.