18. Христина. Мене ще ніхто так не цілував...

Я поклала голову йому на плече. Мені було так добре зараз. Майже не стежила за подіями на екрані, моя увага була прикута до Марка.

Відчувала, що його серце билось доволі гучно і від цього я сама відчула хвилювання.

— Мені б хотілося, щоб ця мить ніколи не закінчувалась, — тихо сказала я.  

Він знов поглянув на мене, а потім облизнув губи і прошепотів: 

— Хочу зробити дещо… 

Я нічого не відповіла, лише мовчки кивнула.

Марк зрозумів мою відповідь, бо одразу подався вперед і торкнувся своїми губами моїх, одночасно з цим поклавши свою долоню мені на талію і прикривши очі.

Моє серце билося часто-часто, коли я відповіла на поцілунок. Він був такий ніжний, майже невагомий. Мене ще ніхто так ніколи не цілував…

Та щойно він відчув, що я відповідаю на поцілунок, то майже одразу трохи поглибив його і пригорнув мене ближче до себе. 

Я відчувала тепло його тіла навіть крізь одяг. Його дихання змішувалося з моїм, ми були такі близькі…

В якусь мить він все ж відсторонився і я розплющила очі. Наші погляди зустрілись і Марк прошепотів: 

— Хотів зробити це ще в машині…

— Добре, що зараз ніхто тобі не подзвонив, — сказала я, і цієї ж миті пролунав дзвінок у двері. Ми обоє розсміялися. 

— Піду прийму доставку. Але це ще не все, — він коротко чмокнув мене в губи і вийшов з вітальні. 

Я приклала долоні до палаючих щік. Він поцілував мене! Невже Марк зараз відчуває те ж саме, що і я? Невже його так само тягне до мене? Але, може, нам варто зупинитись? І все ж мені не хотілося зупинятись…

Коли він повернувся, я вже трохи заспокоїлась. Але все ж цей поцілунок змінив наші стосунки. Тепер усе мало зовсім інше значення — кожен погляд, кожне слово, все було не таким, як раніше…

Марк поставив на кавовий столик фондю, нарізку хлібу і глінтвейн, все було в одноразовому посуді, але якомусь професійному, незвичному, а потім знов сів до мене і взяв за руку: 

— Ти мені подобаєшся… Давно. 

— І ти мені… — тихо сказала я.  —  Ще тоді, на мосту… Пам’ятаєш, ти хотів мене пригостити глінтвейном?

— Так, — він кивнув. — Тепер вийшло… — він уважно дивився мені в очі, а потім додав: — Ти ж більше не кохаєш того Андрія, правда? 

 — Ні, — я похитала головою. — Зразу, коли я пішла від нього, мені було дуже боляче. А тепер все одно. Значить, я його більше не кохаю, правда?

— Так, — він знову кивнув і, взявши мене за руку, знов торкнувся губами моїх губ, прикривши очі, але майже одразу відсторонився. — Тепер мені весь час хочеться цілувати тебе…

— Ти так говориш, ніби почуваєшся винним за це, — усміхнулась я. 

— Ні, просто стримуватись буде важко… Коли я вже спробував, — він трохи облизнув губи. — Ти хочеш зустрічатись зі мною по-справжньому? 

— Хочу, — не вагаючись відповіла я. — Якщо, звісно, дитина не стане на заваді…

— Може, це доля, — замислено сказав Марк, торкаючись долонею моєї щоки. — Мені була потрібна родина для того, щоб розширити бізнес. Тобі була потрібна людина, яка буде цінувати тебе. І цій дитині теж необхідні люди, яким вона буде потрібна. 

 — Мені дуже хочеться, щоб у тебе все вдалося, — сказала я. — Щоб ти був щасливим… Ти заслуговуєш на це…