17. Христина. Один вечірній кіносеанс

Я відчула розчарування. Мені хотілося, щоб Марк мене поцілував, хотілося відчути, які на смак його губи. Мені здавалося, що цей поцілунок змінить усе між нами. Але його так і не сталося. Може, то на краще? Я не маю забувати, що в нас лише ділова угода. Не маю забувати, щоб потім не страждати через те, що нам доведеться розлучатися. Адже, певно, він захоче мати справжню дружину і справжню сім’ю…

Я б пішла, щоб не заважати його розмові, але ми сиділи в машині, тому довелося просто відвернутися до вікна.  

—...Я зрозумів, — відповів Марк дещо похмуро, коли вислухав співбесідника. — Піднімай всіх, на завтра готель і ресторан мають блищати. Все, відбиваю виклик, — я відчула, що він подивився на мене і  повернула голову в його бік.

— Робота й тут наздогнала? — запитала, ледь усміхбжюнувшись. 

— Ага… Блін, — він кумедно насупився, зовсім не так, як, наприклад, коли злився на мого колишнього. — Але я сьогодні вже нікуди не поїду, поїду зранку. 

— А що трапилося? — я думала про те, як би мені хотілося зараз обійняти його. Але це було б недоречно. Мені не варто так себе поводити з ним наодинці…

— Їде перевірка. У нас же така сфера, де можна перевіряти тупо все… Бо є і харчування і проживання клієнтів, — Марк зітхнув. 

— Співчуваю, — сказала я.  — Може, потрібна якась допомога?

— В принципі, можеш завтра поїхати зі мною, будемо "інспектувати". І номери, і ресторан, — замислено відповів Марк. — Але хай то вже буде завтра. Не хочу про це думати сьогодні. Поїхали подивимось якесь кіно вдома. 

— Добре, — я відчула радість від пропозиції Марка, мені хотілося бути йому корисною, а може, просто хотілося бути поруч із ним? 

Коли ми приїхали додому (дивно, що я так швидко стала подумки називати його будинок “домом”), я сказала:

 — Зараз перевдягнуся, і будемо дивитися кіно. 

Він допоміг занести до моєї кімнати покупки. Поставив пакети на крісло і сказав:

— Я теж перевдягнусь… Зустрінемось у вітальні, як будеш готова. 

Мені чомусь не хотілося одягати просто халат чи ще щось домашнє. Хоча я планувала це зробити, але зараз передумала. Дістала з шафи свою улюблену сукню темно-червоного кольору, взула легкі балетки без каблука і спустилася донизу.

Марк вже був внизу. Він теж чомусь вдягнув не щось зовсім домашнє, а чорні джинси і білу футболку поло. Він дивився на мене, не відводячи погляду, якусь мить мовчав, а потім сказав: 

— Певно, треба було повести тебе в кінотеатр… Ти дуже гарна зараз. 

 — Ну, сходимо колись і в кіно, адже нам треба грати роль закоханих, — сказала я. — Дякую за комплімент. Ти теж гарний. 

Говорячи це, засміялася, щоб приховати те, що я знітилась. Цей його погляд… Він був особливим…

— Сідай, я вже обрав фільм. Шкода, що тобі вина не можна, ну, я замовив дещо в експрес-доставці, буде десь за сорок хвилин. Фондю і безалкогольний глінтвейн. Для осені саме те, що треба. 

— Супер, я люблю і фондю, і глінтвейн, — сказала я.  — А який фільм ми будемо дивитись?

— Щось по типу того, що дивились минуого разу, — він усміхнувся, а я згадала, що тоді на екрані в якусь мить була доволі відверта сцена і мене немов обдало жаром. Здається, я почервоніла, але разом з тим мене наповнило радісне передчуття.

— Що ж, це має бути щось цікаве, — усміхнулась я у відповідь.  

Марк вимкнув світло в вітальні, увімкнув фільм і сів на диван, а потім подивився на мене. Я  сіла поряд із ним, але так, щоб між нами на дивані ще залишався вільний простір. 

За вікном пішов дощ і я відчула, що мені трохи прохолодно. Я обійняла себе за плечі, аж раптом Марк накинув мені на плечі плед, при цьому легенько обійнявши і зазирнувши в очі і не поспішаючи відсторонюватись...