16. Марк. "Я його не пробачу"

Мене прямо трясло. Хотілось встати, нахилитись через стіл і вмазати в цю самовдоволену пику раз чи два. Хоча, можливо, на двох мені теж було б важко зупинитися. Як можна казати подібне про дитину? Неважливо, чия вона… Але рука Христини все ж змогла трохи мене заспокоїти. 

Подальша вечеря проходила в більш нейтральному і спокійному тоні, більше тему вагітностей ніхто не піднімав. Але мені все одно було якось дуже неприємно на душі. Хоча, Христину ніби це навіть не зачепило… 

Після вечері ми вчотирьох збирались піти на шопінг, але настрою в мене вже не було, тож я сказав, що ми з Христиною поїдемо додому. 

Коли ми вже розпрощались з Тимуром і Катею і сіли в машину, я подивився на Христину:

— Дякую, що тоді взяла мене за руку, бо інакше вечір міг би завершитись десь у відділку. Не те щоб я особливо переймався через подібне, мені хотілось йому врізати, але все ж, певно, це не ті емоції, які має переживати вагітна дівчина. 

— Тобі просто треба не сприймати його всерйоз, — сказала Христина. — Є такі люди, які говорять що попало, але не через те, що вони такі вже погані, просто вони не дуже розумні і не вміють вчасно промовчати…

— Я б легко сприйняв, якби він сказав щось про мене. Просто відповів би чимось подібним, та й все. Але блін, він не підліток, щоб ляпати щось на кшталт тієї фрази. Навіть не знаю, чому вона мене так зачепила… Певно, я вже відчуваю відповідальність за твою дитину, — я торкнувся кінчиками пальців її долоні. 

— Мені дуже приємно це чути,  — вона усміхнулась. А потім спохмурніла. — Я побачила, що твій брат дійсно зациклений на цій спадщині. А раптом він наполягатиме, щоб ми зробили тест на батьківство? 

— Я ж казав, з тестом я розберусь. Не переживай за це, — я трохи стиснув її пальці в своїх. — Я з усім розберусь. А ти просто маєш слідкувати за своїм здоровʼям. Що він там казав… Щось про те, що багато вагітностей перериваються. Це правда? А коли ти була у лікаря? Ти взагалі була в нього?

— Не була, — вона похитала головою. — Якось все так почало стрімко розвиватися, що до лікаря я ще не вибралась…

— Сходи завтра, я тобі там вже відправив гроші на картку, має на все вистачити. І йди до найкращого. В якусь приватну клініку, щоб без черг і хворих навколо. 

— Добре, я схожу. Все буде добре, — Христина усміхнулась. — Я почуваюся чудово, навіть токсикозу немає. Думаю, що всі ті припущення Тимура — то лише його бажання, щоб усе було так, як йому хочеться…

— Я все одно його не пробачу. Мене не влаштовує, коли хтось робить щось подібне стосовно моєї дівчини, — я зазирнув їй в очі.

Чомусь інстинктивно сковтнув слину. Христина мені подобається, я це вже знав, але зараз все якось інакше… Гостріше. Якщо я зараз поцілую її, вона відштовхне? Ми ж не на публіці… 

— Мені дуже пощастило, що я зустріла тебе, — раптом промовила вона. — Я думала, таких чоловіків уже немає…

Чорт, коли вона так дивиться… 

Я все ж подався вперед, ближче до неї, зазирнув їй в очі і облизнув губи. Христина не відсторонилася, вона теж дивилася мені в очі, і її губи ледь розтулились…

Пан або пропав… 

Я торкнувся долонею її талії і вже майже поцілував, коли раптом в кишені задзвонив мобільний, перериваючи момент. Це був ніби знак, що мені все ж не варто робити подібного…

Я відсторонився і дістав мобільний:

— Пробач, — сказав тихо, і відповів на дзвінок…