14. Іграшки для Мілани

Марк

Ці пару днів я весь був трохи на нервах. Ми ж так і не вирахували, хто був ревізором, тому не знали, чи вдалось нам вгодити цій людині. 

Моя секретарка моніторила інтернет і всі важливі пабліки на цю тему, я і сам майже на всю роботу забив через це кляте очікування. 

Коли вже майже час йти додому, мені на мобільний подзвонив брат. Я здивувався, він рідко дзвонив мені. Особливо ввечері. 

Я все ще трохи злився на нього за ті його слова, тож слухавку брав не надто охоче:

— Алло?

— Привіт, — сказав Тимур. — Прочитав оце про твій готель відгуки. Там стаття нова вийшла, з результатами ревізії, бачив? 

— Ні, ще не бачив, — я насупився. Ну чому навіть тут Тимур побачив все перший? — Пришлеш? — намагався, щоб мій голос звучав якомога спокійніше, щоб брат не знав, що насправді я дуже чекав на цю статтю.

— Та без проблем, — сказав він. — Правда, там тебе трохи сварять. Ну, не засмучуйся. Наступного разу врахуєш свої помилки, і результати будуть кращими. 

— Дякую, — процідив я крізь зуби, стримуючись, щоб не почати сварку. Тільки його поблажливого тону і порад не вистачало для повного щастя! Сьогодні ж скажу секретарці підписатись тупо на все! Після цього вирішив перевести тему. — Як там Катя? 

— Чудово, вчора були у лікаря, він підтвердив вагітність, — похвалився Тимур. — Мабуть, це був найкращий шанс нам створити сім’ю, дякуючи дядечку. Бо взагалі-то  Катя не хотіла дітей. Але я її вмовив. 

— Я радий за вас, правда, — відповів я. — Думаю, незважаючи ні на що, Катя буде хорошою мамою, вона дуже відповідальна. 

— Я теж відповідальний, — сказав він трохи невдоволеним тоном. — Тепер ми обоє ведемо здоровий спосіб життя, правильно харчуємося, записалися на курси для майбутніх батьків. Хочу, щоб моя дитина мала ідеального татуся! 

— Молодець, — я усміхнувся. 

Подумав, що буде, коли їхня дитина народиться пізніше нашої. Чи буде Тимур так само любити її? Він так сильно помішаний на бізнесі і статках, на цьому спадку… Хоча, можливо, я помиляюсь. 

— Добре, певно, бувай, мені вже час збиратись додому, бо Христина чекає. 

Коли ми з Тимуром попрощались, я одразу отримав від нього якесь посилання. Це була та сама стаття.

Я пробіг її очима. Спочатку насупився, нас дійсно сварили. Сказали, що при повній заповненості зали офіціантів не вистачало і що він довго чекав. Однак дівчина, наречена власника, помітила, що він чекав, і принесла йому все якнайшвидше, хоч він і зовсім не виглядав, як ревізор. Але їжа була на високому рівні. Тому він поставив закладу чотири з половиною бали, сказав "авансом", з надією, що прекрасна дівчина-наречена власника і надалі буде займатись клієнтами. Бо це в неї виходить дуже добре…

*** 

Я заходив до будинку в хорошому настрої. Все ж, Тимур дарма лякав мене, стаття, незважаючи ні на що, вийшла доволі хорошою. Та й чотири з пʼяти для цього критика — це була висока оцінка, ну, принаймні, саме так я нагуглив.

— Христино, я вдома. Ти де? — запитав, заходячи до вітальні. 

Вона спустилась з другого поверху і виглядала якоюсь сумною.

— Привіт, — сказала, усміхаючись ніби через силу. — Як справи? 

— Привіт, — я підійшов ближче і обійняв її. — Все добре, вийшла стаття ревізора. Ну, трохи посварили, але в основному хвалили. Тебе хвалили… А ти як? — я зазирнув їй в очі. — Виглядаєш сумною. Щось трапилось?

— Нічого страшного, просто заболіла голова. Погода міняється, а може, магнітні бурі, — відповіла Христина. 

— Ти — найкраща, завдяки тобі ми отримали чотири з половиною з пʼяти, — я на емоціях взяв її на руки і поцілував. — Кохаю тебе, ти найкраща…

 Христина

Наступного дня за сніданком я показала Марку зразок запрошення на весілля. 

— Тобі подобається? — зазирнула йому в очі. — Якщо що, то можна ще змінити, до завтра, завтра уже почнуть друкувати. 

— Мені подобається, — кивнув він. — Я в цьому всьому не дуже розбираюсь, але виглядає гарно. Ти молодець, — Марк чмокнув мене в щоку.

— Я от трохи переживаю, що ми досі не познайомилися з твоїми прийомними батьками, — сказала я. — Щоб не вийшло як з моєю мамою, яка образилася, що я сказала запізно про весілля…

— Так, я сьогодні ж поговорю з ними і домовлюсь про зустріч. Ще треба з твоєю сестрою познайомитись, правильно? — перепитав він. — А то весілля вже дійсно на носі, маємо все встигнути.

— Так, ну з сестрою простіше, можна сходити разом у якусь кафешку, — я усміхнулася. — А до батьків, певно, ми маємо прийти в гості? Чи вони до нас? Як це правильно зробити? 

— Так, ми підемо до них, думаю, так буде найкраще. Мама любить бути на своїй території в такі важливі моменти, — кивнув Марк. 

— Добре, тоді цю важливу справу я доручаю тобі, — сказала я. 

— Домовлюсь на пʼятницю або суботу, нормально? — Марк встав з-за столу і знов чмокнув мене. — Так не хочеться йти на роботу… Я став лінивим. Хочу весь час бути з тобою.

— Візьми відпустку, коли в тебе була остання?