13. Марк. "Для нас обох це вперше"

— Дякую вам, сподіваюсь на плідну співпрацю, — я потиснув руку моєму новому партнеру з постачання продуктів, ми попрощались, він пішов і я поглянув на час: я вже майже запізнювався.

Дістав з кишені мобільний і набрав Христину:

— Алло, Христино, я щойно звільнився. Ти вже зібралась на зустріч? Я заїду за хвилин двадцять.

 — Так, я вже готова, — відповіла вона. — Заїжджай. 

— Тоді скоро буду, — я мимоволі усміхнувся. 

Коли їхав до неї, думав, що не так вже й погано мати родину. Жінку, яка б чекала на твоє повернення, може навіть дитину, яка любила б тебе ні за щось, а просто тому що ти це ти. 

Може, це доля, що я зустрів саме її. Я зможу дати цій дитині більше, ніж просто гроші. Може, хоч чиясь доля буде трохи кращою завдяки цьому. 

Коли я приїхав, Христина вже стояла біля воріт. Вона була в тому самому чорному плащику, в якому я її зустрів на мосту, але на шию пов’язала хустинку кольору морської хвилі, під колір очей. Виглядала дуже гарно, хоч і не була схожа на дівчат з Інстаграму. Вона нагадувала принцесу з фільмів-казок, які я бачив у дитинстві. 

— Привіт! — Христина помахала рукою і усміхнулась. 

— Привіт, — я вийшов з машини і чмокнув її в щоку, легенько обійнявши. Мені хотілось торкатись до неї під будь-яким приводом, або й без. — Гарно виглядаєш. 

— Дякую, — сказала вона. — Трохи хвилююся. 

— Я теж, — зізнався я, усміхнувшись. — Ми ніби йдемо на побачення. 

— Так, — Христина легенько кивнула. — А ще це перше знайомство з твоїми родичами. Хочеться справити гарне враження…

— Тобі не треба робити нічого особливого, — я похитав головою. — Ну в сенсі ти і так маєш їм сподобатись. В сенсі мені ти подобаєшся. Ну, як людина… — врешті-решт пробубнів я. Чомусь хвилювався. І певно навіть більше, ніж вона. Але не через родичів…

— Ну, раптом вони подумають, що я з тобою лише заради цієї спадщини? — Христина трохи збентежено поглянула на мене. 

— Мені все одно, що вони там подумають, — я знизав плечима і відкрив перед нею дверцята. — Ти — хороша, повір, вони це теж побачать.

 — Буду сподіватися, що не розчарую тебе, — вона сіла в машину. — Які у нас плани? Зустрінемося і будемо разом робити покупки? 

— Їдемо в ТЦ, щось купимо, потім може повечеряємо разом, — відповів я, виїжджаючи на дорогу. — Я буду торкатись тебе. Брати за руку і все таке… 

 — Ну, я не проти, — ніби на підтвердження своїх слів вона легенько поклала руку на моє плече. 

Я усміхнувся. Мені було приємно, що вона торкається мене, це викликало приємне хвилювання. 

— Я, до речі, ніколи до цього не жив з кимось, — зізнався, коли ми вже майже підʼїхали. 

— Я теж, — сказала вона і ледь почервоніла. — Ну, Андрій приходив у гості, але я жила сама. 

— У мене так само. Ну… Моя колишня приходила, ночувала… А зранку їхала. Її речі ніколи не залишались у мене. Я ніколи не пропонував щось більше, хоча вона, думаю, була б не проти, — відповів, коли зупинив машину, і наші погляди зустрілись.

— Значить, для нас обох це перший досвід, — сказала Христина.  — Що ж, сподіваюся, цей перший млинець не буде комом…

— Так, я теж на це сподіваюсь, — я кивнув.

А потім вийшов з машини і подав Христині руку, відкривши перед нею дверцята.

Вона сперлася на мою руку, вийшла і легенько підморгнула мені. 

— Візьмемось за руки, — я торкнувся кінчиками пальців її долоні. 

Її маленька тепла рука зімкнулася навколо моєї долоні. 

 — В мене таке відчуття, як перед іспитом, — тихо сказала Христина. — Хочу скласти його успішно…