12. Христина. Призначене знайомство

Мені було трохи не по собі від думки, що доведеться виправдовуватися перед батьками, і що сестра вже знає про Марка, і взагалі… Я вже якось налаштувалася на наш спільний план, і тепер було страшнувато діхнатися, що доведеться відмовитись від нього і починати все спочатку…

— Ні, я від своїх слів не відмовляюсь, — Марк торкнувся кінчиками пальців моєї руки і зазирнув мені в очі. — Я не жартував. Все буде так, як ми домовились. Я потім всі гроші їм поверну. Зароблю більше, кажу ж, я вмію робити з грошей ще більші гроші. І твоїй дитині теж вистачить. Я відчуваю, що завдяки гольф-клубу вийду на новий рівень заробітку.

— Може, тобі взяти брата партнером у цьому гольф-клубі? — запитала я. — Тоді вони точно не образяться. 

— Він ненавидить бути другим. Думаєш, я не пропонував? — він зітхнув. — Це бʼє по його гордості. Але і я не буду принижуватись і вдавати, що бос — він. Кажу ж, прикидатись — то не моє. 

В цю мить його мобільний задзвонив. 

— О, згадав на свою голову, —  він усміхнувся і прийняв виклик: — Привіт, Тимуре, що дзвониш так рано, невже навіть не тусив вчора зі своєю Катею на черговій модній тусовці? Чи ви тепер рано додому і швидко робите спадкоємців?... 

Я, щоб не заважати йому, встала з-за столу і заходилася мити посуд,  вдаючи, що мені нецікава ця розмова. Все ж, то його брат, хай вони і не дуже миряться між собою. Але все одно краєм вуха чула, що говорив Марк після того, як Тимур відповів йому. 

—...Он воно як. Ну, ви молодці. Вітаю. До речі, я подумав, що все ж не проти познайомити тебе і твою Катю з моєю дівчиною. Ну, якщо тобі все ще цікаво, хто вона. Раніше точно було цікаво, — в цю мить Марк поглянув на мене і підморгнув.

Я усміхнулася йому у відповідь. Тимур, видно, щось довгенько говорив, так що я встигла витерти тарілки і поставити їх на поличку. Потім, коли підійшла до Марка, він якраз говорив у слухавку:

— Добре, тоді можна і сьогодні ввечері. Я якраз хотів повести Христину в торгівельний центр, прикупити їй щось нове. Так, хай буде о сьомій. До зустрічі, — він відбив виклик і подивився на мене: — Сьогодні о сьомій шопінг. Ти, я і та парочка. 

— Таки їм не терпиться подивитися на мене, — я усміхнулась, хоча відчувала неабияке хвилювання. Як вони мене сприймуть? Певно, не дуже радісно, адже я — перешкода на їхньому шляху до спадщини…

— Ага, — він кивнув. — Ну, хай дивляться. Знаєш, мій брат раніше був ще тим бабієм, до зустрічі з Катею. Сподіваюсь, згадувати старе і підкатувати до тебе він не буде. 

 — Ну, буду вдавати, що по вуха закохана в тебе, — сказала я.  — То він зрозуміє, що клинці підбивати до мене марно…

— Треба буде триматись за руки ну і все те, про що ми говорили, — нагадав Марк. — Вийде? 

 — Я буду старатися… А щодо шопінгу — то тобі зовсім не обов’язково щось мені купувати. В принципі, все необхідне у мене є. 

— Не видумуй. В тебе мало речей. Для нормального життя цього недостатньо. Якраз і прикупиш все, що побажаєш. Вважай це таким завданням. Нам ще ходити на різні зустрічі. А ще всі ті штуки з весіллям… Не забудь, що тобі ще те все організовувати. 

 — Треба почитати все в інтернеті про організацію весіль,  — подумала вголос я. — Коли розберуся в усьому, дізнаюся, які ціни, то повідомлю тобі. Де ти б хотів святкувати?

— Постарайся розібратись швидко. Щодо місця… Не знаю, мені в приниципі все одно, — він знизав плечима. — Все одно це тільки гра, а не справжнє весілля, тож немає особливої різниці, хіба ні? 

 — Так,  — кивнула я. —  Ну, можна не планувати щось грандіозне. Можна взагалі святкувати в твоєму ресторані.

— Ага, при готелі є ресторан, — погодився він. — І заночувати де є. 

 — Всі гості зможуть зручно розміститися, — продовжила я.  — Так що залишається лише замовити всі ці аксесуари для прикрашання,  весільне меню продумати…

— І реєстратора шлюбу забронювати, — додав Марк. — Даси свою картку, я тобі буду скидати стільки, скільки треба. 

 — Добре, — я усміхнулася. — Ось бачиш, коли удвох, то все швидко придумується…Ще треба костюм для тебе і сукню для мене. 

— Так, можна буде і сьогодні в ТЦ поглянути, — він подивився на мобільний. — Чорт, а я вже запізнююсь, — він встає з-за столу, підходить до мене і чмокає в щоку, легенько обійнявши за талію: — Дякую за сніданок, до вечора, Христино… — і так само швидко відсторонився і покинув кухню.

Я не встигла нічого відповісти Марку. Коли він обійняв мене, моє серце забилося частіше, а дихання прискорилось. Мені раптом захотілося, щоб він поцілував мене по-справжньому… Але я зусиллям волі прогнала геть ці думки. “Це тільки ділова угода, — сказала я собі. — І нічого більше…”