8. Марк. Добраніч...

Весь фільм ми так і тримались за руки. Це було дивне відчуття. Ніби нічого особливого, але в той самий час я чомусь відчував легке хвилювання. Певно, все тому що я заступився за неї і тепер відчував відповідальність. 

Коли я вирішив, що так і є, мене трохи попустило. 

Фільм завершився пропозицією і поцілунком, як то часто буває в мелодрамах. 

— Певно, ти втомилась за сьогодні, — я трохи стиснув її долоню в своїй. 

 — Так, день був насичений, — вона сонно усміхнулась.

— Ходімо в спальню? — запитав і тільки потім подумав, що це може звучати дещо двозначно. 

Вона, мабуть, теж так подумала, бо насторожено поглянула на мене. 

— Ну, я мав на увазі, що на другий поверх, кожен в свою спальню, — одразу уточнив я. 

 — Справді, я щось вже гальмую, — Христина усміхнулась. — Але коли ми одружимось, не буде дивно, що ми спимо окремо? Чи сказати, що ти хропеш?

Вона весело засміялась. 

— Та певно буде дивно, якщо окремо, — погодився я з максимально серйозним виразом обличчя, який міг зобразити. 

Насправді, я розумів, що нікому до того не буде діла, бо ж ми житимемо тут самі, але чомусь мені захотілось відповісти саме так.

 — Але тільки після весілля, — сказала вона. — Думаю, так буде найкраще… До весілля цілком нормально, що в кожного своя спальня. Тим більше, що в мене є один великий недолік, який тобі точно не сподобається! 

— Добре, — я кивнув з тим самим серйозним виглядом. — Після весілля так після весілля… А що за недолік? — запитав зацікавлено.

 — Я уві сні забираю ковдру, — Христина усміхнулася. — Але якщо в кожного буде окрема, то, думаю, бійки не трапиться…

— Ну, я можу обійняти тебе так, щоб ти могла накритись тільки разом зі мною, — я продовжив говорити абсолютно серйозним тоном, ніби мене дуже хвилювала ситуація з ковдрою і я хотів максимально комфортно її вирішити.

 — Що ж, ця ідея має право на існування, — вона потягнулася. — Зараз, певно, засну на ходу…

— Ходімо, — я встав з дивану і потягнув її за собою за руку.

Вона встала і на мить практично опинилась в моїх обіймах. Наші погляди зустрілись і я подумав, що якби ми зустрілись раніше і якби вона не була вагітна від іншого… Можливо, між нами щось могло б і завертітися…

На її обличчі промайнула розгубленість. Я зрозумів, що все, що вона тільки що говорила, весело сміючись — це був її спосіб подолати страх і невпевненість.

 — Ходімо, — тихо сказала Христина. 

Ще не вистачало, щоб вона закохалась в мене… 

Мене навіть злякав факт того, що таке реально можливо. Тому я трохи відсторонився від неї і тепер вже тримав деяку дистанцію. 

Вона  поглянула на мене і легенько зітхнула.

— Мабуть, я не повинна була говорити ті дурниці, — сказала вона. — Серйозно, я розумію, що це все не насправді, і ніколи не буде справжнім. Тож не бійся, що я братиму приклад з твоєї колишньої і будуватиму якісь плани щодо тебе… Я просто пожартувала з ковдрою і всім іншим…

— А, ну добре, — я почухав потилицю і усміхнувся. — Пробач. Блін, ну чому у мене на обличчі завжди все написано? 

 — Це не так і погано для дружини — читати думки чоловіка по його обличчю, — вона усміхнулась у відповідь. — Але ти можеш, наприклад, тренуватися перед дзеркалом, робити покерфейс. 

— Ні, то не моє, — я махнув рукою і ми рушили сходами нагору. — Я взагалі не фанат всяких ігор, де треба когось обманювати і прикидатися. Це не моє. Навіть оце все… Я не планував дійсно шукати дівчину для цього одруження і дитини. Просто зустрів тебе і якось так все співпало. Що це вигідно і тобі, і мені. А користуватись людьми я не вмію.

 — Я це вже зрозуміла, — серйозно сказала вона. — Але ти хороша людина, а хорошим завжди щастить трохи більше ніж поганим… Я думаю, у нас все вийде…