8. “Я його не пробачу”

Христина

— Тоді й нам треба без алкоголю, — сказала я Марку. Зробила паузу і додала. — Ну, за компанію. 

— Так, правильно, — кивнув він. — Підтримаємо вас. Це ви типу перейшли на здорове харчування, чи що? 

— У Каті затримка, думаю, вона вагітна, — відповів Тимур і подивився на Марка з гордим виглядом. 

Катя штовхнула його в бік:

— Я ж просила тебе нікому не казати!

— Та це ж прекрасна новина! — одразу підхопив Марк, а потім торкнувся моєї руки. — Ми не збирались поки що казати, бо строк ще дуже малий, але Христина теж вагітна!

Я побачила, що обличчя Тимура витягнулося. 

— Коли ви встигли? — похмуро запитав він. — Думаю, ти спеціально брешеш, щоб позлити мене!

— Ми з Христиною вже не перший місяць разом, просто ти мене знаєш, я не люблю афішувати приватне життя. Але завагітніла вона тільки-тільки, — Марк переплів наші пальці. 

— Вітаю! — усміхнулась Катя. — Може, і буде користь від того заповіту, бо ти, Марку, інакше так і не наважився б завести сім'ю! 

— Ну, заповіт підштовхнув, не буду заперечувати, — Марк кивнув. — Але все одно це все могло трапитись тільки з Христиною. З іншою жінкою я б навряд захотів подібного. 

— Все одно я не вірю, — Тимур пильно дивився на Марка і, здається, хотів пропалити в ньому дірку. 

— Тобі показати тест на вагітність, чи що? — пирснув Марк. — Ну, хоча у Христини навряд подібне з собою…

— Можна показати хіба що весільну сукню, — усміхнулася я. — А тести, на жаль, з собою не ношу… Але через кілька місяців і без цього буде все помітно…

Тимур підтиснув губи, але промовчав. Він взагалі весь насупився, звів брови, але сказати йому було нічого. 

— Тимуре, припини, — Катя пхнула чоловіка в бік. — Ми хіба для цього зустрічались з твоїм братом?

— Ти сказав, що не будеш претендувати на це майно, — Тимур поглянув на Марка.  — Робиш це спеціально, щоб воно не дісталося мені? 

— Ну, спеціально я якраз і не збирався, — Марк знизав плечима. — Але раз вже Христина все одно завагітніла, то чому б і не претендувати? — він поглянув на брата з усмішкою на обличчі.

— Ну, завагітніти — це лише початок, а поки народиться дитина, ще різне може трапитися, — сказав він, ніби розмірковуючи вголос. — В заповіті дядечка сказано саме про дитину! 

— Ти зараз погрожуєш моїй нареченій? — Марк раптом насупився, його голос став таким самим, як тоді, коли він говорив з Андрієм. Мене трохи налякав цей тон, але одночасно з цим я відчула гордість через те, що він назвав мене своєю нареченою. 

— Нічого я не погрожував, — пробурчав Тимур. — Вічно ти спалахуєш, як сірник! Я просто сказав, що згідно медичним дослідженням, багато вагітностей перериваються, і нікуди від цього не дітися, просто відбуваються якісь збої в організмі, і все. Але це не значить, що я цього хочу, це ж і мій племінник чи племінниця! 

— І все ж навіть так я б ніколи не посмів сказати подібне тобі і твоїй дівчині, Тимуре. Ну але я — це я, я принаймні маю щось людське. А ти якраз з тих людей, для кого мета завжди випробовує засоби, — хмикнув Марк. 

— Давайте не будемо сваритися, — я поклала долоню на руку Марка. — У нас така гарна новина, у Тимура з Катею теж, треба це відсвяткувати. Хоч і без алкоголю. 

— Добре, — Марк ніби трохи заспокоївся, і переплів наші пальці. — Але якщо він скаже щось подібне ще раз, просто сваркою це не завершиться…

 Марк

Мене прямо трясло. Хотілось встати, нахилитись через стіл і вмазати в цю самовдоволену пику раз чи два. Хоча, можливо, на двох мені теж було б важко зупинитися. Як можна казати подібне про дитину? Неважливо, чия вона… Але рука Христини все ж змогла трохи мене заспокоїти. 

Подальша вечеря проходила в більш нейтральному і спокійному тоні, більше тему вагітностей ніхто не піднімав. Але мені все одно було якось дуже неприємно на душі. Хоча, Христину ніби це навіть не зачепило… 

Після вечері ми вчотирьох збирались піти на шопінг, але настрою в мене вже не було, тож я сказав, що ми з Христиною поїдемо додому. 

Коли ми вже розпрощались з Тимуром і Катею і сіли в машину, я подивився на Христину:

— Дякую, що тоді взяла мене за руку, бо інакше вечір міг би завершитись десь у відділку. Не те щоб я особливо переймався через подібне, мені хотілось йому врізати, але все ж, певно, це не ті емоції, які має переживати вагітна дівчина. 

— Тобі просто треба не сприймати його всерйоз, — сказала Христина. — Є такі люди, які говорять що попало, але не через те, що вони такі вже погані, просто вони не дуже розумні і не вміють вчасно промовчати…

— Я б легко сприйняв, якби він сказав щось про мене. Просто відповів би чимось подібним, та й все. Але блін, він не підліток, щоб ляпати щось на кшталт тієї фрази. Навіть не знаю, чому вона мене так зачепила… Певно, я вже відчуваю відповідальність за твою дитину, — я торкнувся кінчиками пальців її долоні. 

— Мені дуже приємно це чути,  — вона усміхнулась. А потім спохмурніла. — Я побачила, що твій брат дійсно зациклений на цій спадщині. А раптом він наполягатиме, щоб ми зробили тест на батьківство?