5. “Я збираюся бути щасливою…”

Христина

Піднявшись на другий поверх, Марк підвів мене до моєї кімнати і сказав:

— Ну, добраніч… Якщо що — я за стіною. 

— Добраніч, — відповіла я. — О котрій ти встаєш?  Я б приготувала сніданок. 

— О сьомій встаю, о восьмій двадцять плюс-мінус маю вийти з дому, — він усміхнувся. — Тоді зустрінемось на сніданку. 

— Домовились, — я усміхнулась і зайшла до своєї кімнати. Подумала, що тут дуже затишно. Мабуть, якби я сама обставила б кімнату для себе, вийшло б щось схоже. Тут були шпалери абрикосового відтінку, і такі ж штори, від чого здавалося, що в спальні завжди світить сонце. 

Я сходила в душ і вже лягла до ліжка, раптом коротко дзенькнув мій мобільний — прийшло повідомлення. Трохи напружилася, подумавши, що це Андрій. Треба дійсно послухатися Марка і його заблокувати…

Але повідомлення прийшло від сестри. 

"Христино, привіт. Як ваші з Андрієм справи? Давно не бачились. Може, повечеряємо завтра десь всі разом, ти зі своїм хлопцем, а я зі своїм? Ти ж так і не познайомилась з моїм Денисом! А я тебе давно запрошувала! Вічно твій Андрій відмазується від зустрічей…"

Я якусь хвилину перечитувала ці рядки, думаючи, як краще на них відповісти. Але нічого не придумала і вирішила написати все як є. 

“Катю, я розійшлася з Андрієм. Зараз у мене інший хлопець. Але він не проти зустрітися. Його звуть Марк.”

"Ого, новий? Ну, то зустрінемось з новим. А як довго ви разом? Ніби ж менше місяця тому ти ще була з Андрієм? Чи я щось плутаю?" 

“Ми з Марком знайомі давно, — збрехала я, не кліпнувши оком. — А почали зустрічатися після того, як я пішла від Андрія. Я зрозуміла, що мені нічого з ним не світить. Взагалі було помилкою мати стосунки з одруженим, тепер я більше цієї помилки не припущусь…”

 "То він був одружений?! Он воно що! А я вічно думала, що ж він такий зайнятий! Господи, добре, що ти його кинула! Тоді я тим паче за цього нового хлопця! У нас з Денисом зараз он теж не все так гладко… Хоча ти ж знаєш, як я люблю його".

“А що сталося?” — одразу насторожилась я. Хоч Катя була молодшою всього на два роки, я відчувала відповідальність за неї. Якщо Денис ображає її, я маю допомогти…

"Останнім часом він став якось довше затримуватись на роботі… Я не хочу думати про погане, але… Раніше такого не було. Не знаю, що мені робити. Не хочу, щоб він думав, що я істеричка і не довіряю йому, але і ігнорувати цей факт стає все складніше…"

“Думаю, тобі варто просто спитати в нього, — я зітхнула з полегшенням. — Може, він більше працює, бо хоче зняти для вас квартиру, ти ж казала, що була така розмова…”

"Ну він каже мені, що останнім часом багато роботи, але все ж… Не щовечора до девʼятої-десятої… Ми стали менше бачитись."

“Хочеш, я розпитаю його, коли ми зустрінемось?” — запропонувала я. 

"Навіть не знаю… А раптом він здогадається?... Я подумаю над цим, а поки що давай не будемо про сумне. Розкажи мені, який він, твій новий хлопець? Красень? Чим займається? Я хочу все знати!"

“У нього готельний бізнес, — відповіла я. — Він добрий, серйозний. Ну, ти сама з ним познайомишся. І головне — Марк зробив мені пропозицію. Думаю, скоро ми одружимось.”

"Одружитесь? Не надто швидко? Ти що, вагітна?" — одразу прилетіла мені відповідь. 

Я на мить засумнівалася, чи казати про свій стан. Навіть подумала, чи не піти в кімнату Марка і не спитати, що він скаже. Не хотілося все зіпсувати і викликати підозри стосовно того, що дитина все ж Андрія. Але й не хотілося обманювати. 

Я встала з ліжка, накинула халат і все ж пішла до Марка. Постукала в двері сусідньої спальні: 

— Ти спиш? 

Якусь мить він мовчав, а потім сказав трохи схвильовано:

— Ні, заходь… 

Коли я зайшла, то побачила, що Марк сидить на ліжку під ковдрою. Він увімкнув лампу на тумбі і в кімнаті була напівтемрява. Я бачила його оголений торс, знов, бо вкритий він був з пояса і нижче… Я навіть подумала, що, можливо, він там зовсім роздягнений… 

***

Відчула, що кров прилила до моїх щік, добре, що цього було не видно через неяскраве освітлення. 

— Вибач, що потурбувала, — швидко сказала, намагаючись не дивитися прямо на нього. — Тут написала сестра, запрошує нас пообідати разом, з нею і її хлопцем. А я завагалася, чи казати їй, що я вагітна. Як ми там вирішили, бо я забула? 

— Вона знає, що ти зустрічалась з Андрієм? Треба порахувати все так, щоб вона не мала сумнівів, що це наша з тобою дитина… По тобі ще не видно, що ти вагітна, ми можемо почекати до місяця, правда? І тоді вже скажемо. Після весілля. 

— Так, вона знає про Андрія, але я вже сказала, що ми з ним розійшлися. І що з тобою ми були знайомі, ти був у мене закоханий і все таке… А зараз зробив пропозицію…

— Блін, а оце протирічить моїй легенді… Бо брат знає, що в мене була дівчина для… ну сама розумієш, але я її не кохав.

— Я так і знала, що щось зроблю неправильно, — зітхнула я. — Вибач…

— Нічого, ми щось придумаємо, — відповів він підбадьорливо, якось дивно йорзаючи на ліжку. — Наприклад, скажемо, що у нас обох були інші пари, але нас тягнуло одне до одного і врешті-решт ми вирішили спробувати. Ну, певно, щось таке.