4. Марк. Селфі з нареченою

— Я ніколи не організовувала весілля, — трохи розгублено відповіла вона. — Але якщо ви скажете, що потрібно зробити, то звичайно, я все зроблю…

— Ну, зробите щось таке, що б сподобалось вам. Єдине, я не фанат занадто сильної помпезності. Тим паче, ми з вами ніби як приховували стосунки, тож надто пишне весілля може викликати сумніви щодо нашої щирості. А я впевнений, що мій брат буде намагатись знайти якийсь підвох, — замислено сказав я. — Щодо вашого колишнього, нам треба, щоб ви заздалегідь розставили з ним крапки над "і". Щоб мій брат не знайшов його раніше цього. 

— Ви хочете, щоб я сказала йому, що зробила аборт? — вона спідлоба поглянула на мене. — Я не хочу його більше бачити. Хіба що напишу повідомлення. 

— Напишіть, — я кивнув. — Тоді в нас буде щось типу "алібі", якщо раптом мій брат вийде на нього. 

— Але якщо він спитає, де я зараз, що мені сказати? 

— Правду… Відносну. Кажіть, що у вас новий хлопець.

— Уявляю, яка буде його реакція… Він скаже, що я спеціально зустрічалася з двома чоловіками одночасно, щоб якщо з одним не вигорить, захомутати другого… Але хай, може, він тоді відчепіться від мене… Хай шукає якусь іншу дурепу…

— Хіба він сам не робив щось подібне? Він же був і з вами, і ще з кимось, як я зрозумів? — уточнив я.

— У нього була дружина. Хоча чому була, вона є. Просто він мені так усе подав, що я не одразу дізналася про дружину і дитину. Спершу я думала, що він самотній… Потім випадково побачила фото на телефоні. Він сказав, що вони на межі розлучення, живуть у різних країнах… Зараз я розумію, що зробила велику дурість. Просто я була дуже сильно закохана… А тепер Андрій сказав, що вона повертається, але й від мене він відмовлятися не планує. Лише від дитини треба позбутися… Тоді я зібрала речі і пішла…

— Тоді тим паче буде непогано гарно його провчити. Ще буде лікті кусати, що так вчинив з вами, — відповів я. — Загалом, стратегію ми продумали. Може, треба забрати звідкись ще якісь речі? Окрім того чемодану, що в машині. 

— В мене немає нічого більше. Коли я переїхала до Андрія, він сказав мені викинути старий одяг, він йому не подобався. Зараз я забрала лише те, що купувала сама, тому в мене й небагато багажу. Його подарунки я залишила…

Мені було шкода Христину. Схоже, їй трапився якийсь реальний поганець. Вона виглядала порядною і приємною дівчиною, я був радий, що зустрів саме її. Допоможу хорошій людині, заодно отримаю спадок, всі будуть в виграші. 

— Зрозуміло. Ну, обіцяю, ми його провчимо. Разом. Зараз поїдемо додому, будете обживатись… Єдине, певно нам треба якось перейти на "ти". Все ж, ми збираємось одружитись, — я торкнувся кінчиками пальців її руки і зазирнув в очі. 

— Так, — вона усміхнулася. — То лише в дев’ятнадцятому столітті закохані зверталися одне до одного на “ви”. Ну, а ми ж маємо вдавати закоханих у нашому, двадцять першому… Тому треба бути на “ти”...

*** 

— Ну ось і ваш, тобто, твій новий дім, — виправив я себе, коли ми зайшли до мого невеликого приміського будинку. Я його тільки рік тому добудував і дуже пишався тим, що заробив на це все сам. — Зробимо селфі і почнемо нашу гру? 

— Добре, — вона кивнула. — У тебе гарний смак… Дуже затишно і охайно. 

— Дякую… Ну, охайність — не мій сильний бік, але раз на тиждень сюди приходить прибиральниця, — я дістав з кишені телефон і обійняв Христину за талію, а потім торкнувся губами кутика її губ, роблячи селфі…