2. Марк. Дівчина на мосту

Я стояв в заторі на мосту, здавалось, ця колона ніколи не поїде. Визирнув з вікна вперед і побачив, що, схоже, десь в двадцяти метрах від мене аварія. Машини стояли і не рушали з місця. Я поглянув на час і на два паперових стаканчика глінтвейну, що стояли в підставці для чашок. Марго любила глінтвейн з того кіоску, я вирішив трохи задобрити її після не надто приязної ранкової перепалки по телефону. Ну, і якраз заночую в неї, тож можна буде і випити.

Машини все не рушали з місця. Від нудьги я почав озиратись навколо, як мою увагу привернула жіноча фігура неподалік. Дівчина стояла прямо біля перил, нахиливши голову, і не рухалась з місця. Я бачив лише її худеньку спину, обтягнуту світлим плащиком, і каштанове волосся, яке хвилями спадало на плечі. Біля її ніг стояла невелика валіза. 

Я поглянув на глінтвейн, потім знов на затор: машини і не думали рухатись вперед. Плюнув на все, взяв стаканчики і вийшов з машини, прямуючи прямо до дівчини. 

Коли підійшов, то простягнув їй один із стаканчиків:

— Здається, ви змерзли, візьміть. 

Вона повернула до мене голову, і я побачив великі сумні очі, а на щоках доріжки від сліз.

— Що це? — запитала дівчина. 

— Глінтвейн, — я усміхнувся. — Він не дуже алкогольний, обертів менше, ніж у вині.

— Я не знаю, чи мені можна, — сказала вона, і я побачив, що її очі знову наповнилися сльозами, ніби вона згадала щось сумне. 

— Ну, на неповнолітню не схожі, то певно, можна? Чи ви не пʼєте з якихось інших причин? — уточнив я.

 — У мене буде дитина, — сказала вона. — Я тільки дізналася про це, ще не в курсі, що мені можна, а що ні…

— О, — я здивувався. — Зрозуміло. А де ваш чоловік чи хлопець? Може, треба йому подзвонити? Ви йому сказали? 

Її обличчя раптом немов закам’яніло, губи підтиснулись.

— У мене немає чоловіка, — відповіла вона похмуро.  — Але так, батьку дитини я сказала…

— І що він? — я знов звернув увагу на валізу біля неї. — Як відреагував?

— Дав мені грошей на аборт, — дівчина опустила голову, і волосся впало на очі, вона нетерпляче відкинула її рукою, яка аж посиніла від холоду. Сьогодні весь день дув північний вітер, а біля річки він видавався особливо пронизливим. 

Я побачив, що затор ніби як почав розсмоктуватись і в голову прийшла спонтанна ідея. 

— А ви хочете робити аборт? — я зазирнув їй в очі.

— Не хочу, — вона похитала головою.  — Я його дуже сильно кохала…

Вона втерла сльози, але ті знову потекли з очей. 

— Можна пригостити вас вечерею? Не хочу залишати вас тут саму.

Я подумав, що певно пропонувати їй те, що прийшло мені в голову — це ненайкраща ідея і скоріш за все вона відмовиться. Але з іншого боку треба було спробувати. Та тільки після того, як вона відігріється і хоч трохи відійде. 

Дівчина невпевнено поглянула на мене. Мабуть, бажання поїсти і зігрітися боролося в ній із страхом, що я якийсь маніяк або збоченець. 

— А потім я відвезу вас до вашого дому, — поспішно додав я. — Все ж, якщо ви вирішили залишити дитину, вам треба берегти себе.

Цієї миті вона здалася. Взяла свою валізу і ступила крок до мене. 

— Давайте сюди, — я забрав валізку. — І ходімо за мною, моя машина неподалік… До речі, мене звуть Марк, а вас?

— Я Христина, — тихо сказала моя нова знайома. 

***

Їла Христина напрочуд швидко і багато. Так, ніби до того не їла дні два. Може, то так впливає вагітність? Чи стрес? Виглядало навіть трохи кумедно і мені хотілось усміхнутись, але певно, це було б недоречно, тож я тримав обличчя нейтральним. А коли вона вже трохи наїлась і сповільнила темп поглинання спагетті, я нарешті вирішив озвучити їй свою пропозицію:

— Христино, у мене до вас є трохи нетипова пропозиція… Мій покійний дядечко любив жартувати і вирішив заповісти землю і будинок тому, хто з його племінників раніше стане батьком. Мені дуже потрібна та земля, вона знаходиться прямо біля мого готелю. Я зможу зробити там гольфклуб і тоді мій готель отримає ще одну зірку і це дуже позитивно вплине на бізнес… — почав розповідати я і поглянув на її реакцію.

Вона нерозуміюче дивилась на мене.

 — Я вже вагітна, — сказала зрештою, нервово зминаючи в руці серветку. — Я не зможу народити вам дитину, якщо ви на це натякаєте. 

 — В цьому плюс. Ви вже вагітна, — я усміхнувся. — Ми зіграємо весілля, розповімо всім, що ми давно зустрічались таємно. Ви отримаєте гроші при розлученні, обумовлену суму. Зможете почати нове життя разом із малюком після недовгого спектаклю для всіх потрібних мені людей. 

Я побачив у її очах проблиск інтересу. Але вона все ще вагалась.

— Але якщо ви потім все ж захочете одружитися і народити інших дітей, у мого сина чи доньки не буде проблем? Я ж так розумію, ви хочете записати дитину на себе? Ви вже не зможете відмовитися від неї, завжди будете вважатися її батьком…

— Так, — я кивнув. — Я обіцяю цій дитині частину спадку в рівній долі з усіма моїми майбутніми дітьми. Як вам таке? Крім того, я попіклуюсь про вас зараз, щоб ви жили комфортно….