86 Влад

Я вже давно переймався тим, що приховував все від Валерії і розумів, що рано чи пізно, але мав розповісти їй усе.

Мало не щодня я подумки прокручував цю розмову. Підбирав потрібні слова, думав над тим, як краще все пояснити, з чого почати, щоб не завдати їй зайвого болю.

Але щоразу, уявляючи собі вираз її обличчя в ту мить, коли вона почує правду про свого батька, про Кармайкла,  у мене всередині все стискалося від страху. Я боявся втратити довіру Валерії.

Поки я готував чай і присувався та займав своє місце за кухонним столом, моє серце калатало так, наче я збирався не поговорити, а стрибнути з літака без парашута. Я знав, що варто мені почати, і вороття вже не буде.

- Розповідай. Все, з самого початку і нічого не приховуй від мене, - сказала вона, і в її голосі почулася така рішучість, що я зрозумів, що мені тепер точно не відкрутитися.

Я почав здалеку, з того повідомлення в кафе, і з кожним словом мені ставало важче дихати. Я дивився на її обличчя, ловив кожну зміну виразу, кожен порух брів, намагаючись вгадати, коли саме вона більше не витримає і почне обурюватися, бо я обманював її, приховував все, діяв за її спиною.

Коли дійшло до інформації про батька, про те, що хтось хоче перевірити її ДНК, я побачив, як вона зблідла. А коли розповів про історію з її матір'ю, про яку дізнався від подруги бабусі, в очах Лери заблищали сльози.

Я готовий був віддати все, що завгодно, аби забрати той біль, що з'явився в її очах. Але зупинитися вже не міг, бо Лера заслуговувала знати правду, якою б важкою вона не була.

Коли Лера заплакала, у мене все обірвалося всередині. Я міцно обійняв її, шепотів заспокійливі слова, але сам я жахливо хвилювався. Я чекав, що вона відсторониться. Що скаже: "Як ти міг мовчати про таке?" Що в її погляді з'явиться той холод, якого я так боявся.

Валерія плакала через своє минуле, через все те, що їй довелося пережити.

А потім настала черга найважчого, бо я мав розповісти правду про Кармайкла.

Я розповідав про камеру в іграшці і бачив, як очі Лери шоковано розширюються. Її улюблений ведмедик, подарунок від людини, яку вона кохала, виявився шпигуном.

І коли вона нарешті сказала: "Ти весь цей час носив усе це в собі..." - я був готовий почути звинувачення. Приготувався до того, що вона скаже: "Ти не довіряєш мені", "Ти вважаєш мене слабкою", "Як ти міг вирішувати за мене?".

- Я не хотів тебе зайвий раз хвилювати, - промовив я, і голос мій зрадницьки затремтів. - Особливо зараз, коли ти вагітна. Я думав, що зможу сам у всьому розібратися... Я боявся, що ти образишся на мене за те, що я діяв за твоєю спиною.

Я сказав це і затамував подих, чекаючи на вирок. Секунда тиші здалася мені вічністю.

А потім Лера подалась вперед і обійняла мене.

- Я не ображаюсь на тебе, Владе, - прошепотіла вона мені на вухо. - Я розумію, чому ти так вчинив. Ти хотів мене захистити.

У цю мить я відчув неймовірне полегшення. Наче я дуже довго ніс на плечах величезний тягар, навіть не помічаючи, наскільки він важкий, а тепер хтось узяв і зняв його з мене одним рухом.

Я міцно притиснув Леру до себе, вдихаючи запах її волосся і поцілував у скроню.

- Дякую, - тільки й зміг вимовити я. - Дякую, що розумієш.

Мені хотілося сказати їй набагато більше. Що я тижнями не спав нормально, прокручуючи в голові всі можливі сценарії нашої розмови. Що кожного разу, дивлячись їй в очі за сніданком чи обідом, я боявся, що вона щось запідозрить і сама запитає прямо, а я не знатиму, що відповісти. Що приховувати правду від людини, яку кохаєш, виявилося набагато важче, ніж я міг собі уявити.

Але замість слів я просто тримав її в обіймах, відчуваючи, як з кожною секундою тривога, що жила в мені останні дні, потроху відпускає.

- Але тепер, - вона трохи відсторонилась, суворо подивившись на мене, хоч куточки губ і зрадливо сіпнулись в усмішці, - жодних таємниць від мене більше. Домовились?

- Домовились, - я усміхнувся, відчуваючи, як з грудей ніби щойно зняли важезний камінь, і легенько поцілував її в лоб.

Я дивився на цю дивовижну дівчину, яка щойно пробачила мені набагато більше, ніж я міг сподіватися. Яка попри власний біль знайшла в собі сили зрозуміти мене, а не засудити.

І я зрозумів, що заради Лери я готовий пройти через все, що завгодно. І я дуже радів тому, що між нами більше немає недомовок і секретів.

Принаймні, я щиро сподівався, що це було востаннє, коли мені довелося щось від неї приховувати.