82 Влад

Від'їхавши на кілька кварталів від нашого будинку, я звернув на тиху вуличку і зупинив машину біля узбіччя, заглушивши двигун.

Юлія Володимирівна здивовано подивилась на мене.

- Ми вже приїхали? - невпевнено запитала вона, оглядаючись навколо.

- Ні, - коротко відповів я, дістаючи телефон. - Спочатку ви мені дещо поясните.

Я знайшов потрібне відео і, не кажучи більше ні слова, розвернув екран до неї.

На записі було чітко видно, як вона підходить до сплячої Лери, дістає з кишені ножиці і обережно відрізає кілька волосин, а потім ховає їх у прозорий пакетик.

Обличчя жінки миттєво зблідло. Вона дивилась на екран, як загіпнотизована, і я побачив, як затремтіли її руки.

- Звідки у вас... - прошепотіла вона, не в змозі закінчити речення.

- Це не має значення, - жорстко перебив я. - Значення має лише те, що ви зробили це в моєму домі, поки моя вагітна наречена спала на дивані. А тепер ви поясните мені все. Або я розвертаю машину і ми їдемо прямісінько у відділок поліції, і там уже пояснюватимете детективам.

- Ні, будь ласка, не треба поліції! - жінка мало не заплакала, притискаючи сумку до грудей, наче та могла її захистити. - Я нічого поганого не зробила, присягаюсь! Я б ніколи не завдала шкоди вашій нареченій. Вона така добра до мене завжди...

- Тоді поясніть, навіщо вам знадобилося її волосся, - карбуючи кожне слово, промовив я. - І хто сказав вам це зробити.

Юлія Володимирівна кілька секунд сиділа мовчки, дивлячись на свої руки. Врешті-решт, важко зітхнувши, вона заговорила:

- Я вже багато років працюю хатньою робітницею. Ніколи не мала проблем з жодними хазяями, завжди все робила чесно... Кілька днів тому, коли я поверталася з магазину і вже майже підійшла до вашого будинку, до мене підійшов чоловік. Гарно одягнений, дорогий костюм, годинник, як у вас... Він назвав моє ім'я, знав навіть, де я працюю.

- Продовжуйте, - напружено сказав я.

- Він запропонував мені дуже великі гроші. Просто за кілька волосин Валерії Олександрівни. Я спочатку відмовилась, звісно, мені це здалося дивним і неправильним. Але він почав пояснювати...

- Що саме він вам сказав? - не витримав я.

- Він сказав, що є ймовірність того, що Валерія Олександрівна - його рідна донька, - жінка нарешті наважилась подивитись мені в очі. - Мовляв, багато років тому сталася заплутана історія, і він досі не знає напевно. Йому потрібен був ДНК-тест, щоб з'ясувати правду, а офіційним шляхом до неї звернутися він поки не міг.

Я відчув, як усередині все похололо. Донька? Що за маячня?

- І ви йому просто повірили? - запитав я, намагаючись стримати роздратування.

- Пане Владиславе, - у голосі жінки з'явилися сльози, - я знаю, що це звучить неправильно, і я справді довго вагалась. Але мій син хворий, йому потрібна дорога операція, а таких грошей у мене немає. Той чоловік запропонував суму, якої вистачило б на все лікування одразу. Я подумала, що поганого в кількох волосинках? Я ж не отруту якусь підсипала, не вкрала нічого цінного...

Вона говорила швидко, наче боялась, що я не дослухаю до кінця, а руки в неї так і не переставали тремтіти.

- Клянусь вам, я нізащо не погодилась би, якби думала, що це якось зашкодить Валерії Олександрівні. Мені просто дуже, дуже потрібні були ці гроші, - жінка затулила обличчя руками. - Пробачте мені, будь ласка. Я готова повернути все, що отримала, тільки не звертайтесь у поліцію, благаю вас...

- Опишіть мені того чоловіка, - сказав я, стискаючи кермо так, що аж пальці побіліли. - Якомога детальніше. Кожну дрібницю.