29 Влад

Я вже майже доїхав до свого офісу, коли згадав про те, що забув взяти флешку, яку вчора знайшов в куртці Стаса. Вилаявши себе за таку забудькуватість, я розвернув авто і поїхав назад.

Піднявшись на свій поверх і відчинивши двері, я здивувався, що в квартирі досі  панувала повна тиша.

Лера зазвичай прокидалася досить рано, тому я здивувався, коли не побачив її на кухні за сніданком. Це було зовсім на неї не схоже.

Забравши флешку з кабінету, я підійшов до її кімнати.

- Леро, я думав, що ти вже снідаєш... Ти вже встала? - постукавши у двері, поцікавився я.

- Я потім поснідаю, - відповіла вона з-за дверей, але її голос звучав якось дивно.

Вона явно намагалася удавати, що все в порядку, але мені так не здалося. Я одразу відчув, що щось було не так.

- Чому потім? Давай я тобі зараз все розігрію і зроблю чай... - запропонував я, але відповіді так і не дочекався.

Замість цього з її кімнати почулися якісь глухі звуки. Я більше не вагався і вирішив зайти, щоб подивитися, що ж з нею сталося.

Відчинивши двері, я пройшов убік ванної і побачив, що Лера сиділа на підлозі біля унітазу. Дівчина виглядала змученою, блідою і дуже нещасною. Всередині у мене все перевернулося від переляку.

- Я зараз викличу швидку... - промовив я, нервово дістаючи телефон з кишені.

- Не потрібно, Владе... Це звичайний токсикоз. Таке часто буває у вагітних... Швидка мені нічим не допоможе... - промовила вона, важко зітхнувши.

І в цей момент її знову знудило. Я діяв чисто на інстинктах. Швидко знявши із себе піджак і кинувши його десь поруч, я присів на підлогу біля Валерії та обережно зібрав її волосся, щоб воно не заважало.

Мені було важко дивитися на те, як бідолашна дівчина страждала. Тільки зараз я почав усвідомлювати те, що вагітність - це надзвичайно серйозне та важке випробування для жінки і її організму.

- Вибач... - промовила Лера, витираючи сльози, що виступили у неї на очах.

Вона ще й вибачалася... За що? За те, що їй погано?

- Все нормально, Леро. Тобі не потрібно вибачатись. Я все розумію. Давай я допоможу тобі дістатися до ліжка і принесу води, - промовив я, намагаючись заспокоїти її.

Я обережно підняв дівчину на руки. Лера була зовсім легкою і крихітною.

Підвівшись, я поніс її в кімнату, щоб покласти на ліжко.

Подумки я вже скасовував усі свої сьогоднішні справи. Зараз в пріоритеті були здоров'я і спокій Валерії, тому я мав про неї попіклуватися.

Я приніс для Валерії води і зателефонував лікарю, щоб дізнатись, що їй можна їсти і пити в даній ситуації.

Написавши всі його рекомендації, я поспішив в найближчий супермаркет. Повернувшись додому, я взявся готувати їй підходящі страви.

Точніше, я спробував щось приготувати... Як на зло, саме сьогодні у нашої хатньої робітниці був вихідний день.

Я думав, що готувати їсти - це просто, але дуже швидко зрозумів, що це зовсім не так.

На кухні панував справжній безлад, а мої жалюгідні спроби щось приготувати закінчилися повною невдачею.

Вилаявшись, я дістав з кишені телефон і почав шукати відео, як приготувати потрібні мені страви.

І саме в цей момент в кухню зайшла Лера. Вона так і застигла на порозі, роззираюстсь довкола. А я відчув себе повним невдахою.